10 цікавих фактів про Ліну Костенко

Ліна Костенко – це голос, що прорвався крізь цензуру, як весняний вітер крізь тріщини старовинної фортеці. Її вірші палають вогнем незламності, а романи оживають легендами, ніби виткані з української душі. Поетеса, якій у 2025 році виповнилося 95, досі надихає покоління, поєднуючи лірику з гострою публіцистикою. Ці десять фактів розкривають не просто біографію, а долю жінки, яка кувала українську ідентичність у найтемніші часи.

Факт 1: Народження в Ржищеві під тінню репресій

19 березня 1930 року в маленькому містечку Ржищів на Київщині з’явилася на світ Ліна Василівна Костенко. Родина вчителів – батько Василь, блискучий педагог і поліглот, який опанував дванадцять мов, мати Ганна – створила атмосферу, де слово було святинею. Та щастя тривало недовго: у 1936-му батька заарештували як “ворога народу”, відправивши на десять років у табори. Маленька Ліна, з тавром “дочки ворога”, пережила переїзди, голод і страх, що загартував її характер, як сталь у горні.

Цей досвід відлунює в її поезії – рядки про біль народу, про незламність духу. Уявіть: дитина, яка вчилася читати Платона й Аристотеля у 15 років, виростаючи з мріями про справедливість. Переїзд до Києва в 1936-му став новим етапом, де школа на Трухановому острові спалилася під час війни, але вогонь знань не згас.

Факт 2: Дитяча мрія про небо та саморобний парашут

Ліна мріяла стати льотчицею – символом свободи в задушливій реальності. Одного разу, у 10 років, вона змайструвала парашут з маминої парасольки та простирадла, стрибнувши з горища. Результат? Синці й порвана тканина, але жодної сльози. Ця авантюра, про яку поетеса згадувала з усмішкою, відображає її бунтівний дух.

Друга світова війна, що почалася, коли їй було дев’ять, а Велика Вітчизняна – одинадцять, залишила шрами: бомбардування Києва, евакуація. Ці спогади просочують вірші про мир і руйнування, роблячи їх пророчими. Такий характер – ключ до її успіху: сміливість, що не згинається.

Факт 3: Освіта елітна, перші вірші у 16

Золотою медаллю закінчила школу №123 у Києві 1945-го, де вразила наркома освіти П.Г. Тичиною рукописною збіркою. Київський педагогічний інститут, а згодом Московський літературний інститут імені Горького (закінчила 1956-го) – шлях до вершин. Там народилася дочка Оксана від першого шлюбу з однокурсником, польським поетом Єжи-Яном Пахльовським.

Перший друкований вірш з’явився 1946-го в газеті “Зірка” – у 16 років. Ранні збірки “Проміння землі” (1957), “Вітрила” (1958), “Мандрівки серця” (1961) вибухнули свіжістю, роблячи Костенко зіркою шістдесятників.

Факт 4: Двоє чоловіків і талановиті діти

Перший шлюб з Пахльовським розпався, залишивши дочку Оксану – нині професорку, культурологиню в Римському університеті “Ла Сап’єнца”, авторку книг про Україну. Другий – з кінознавцем Василем Цвіркуновим, керівником кіностудії Довженка, тривав 25 років до його смерті. 1969-го народився син Василь-молодший, програміст у Каліфорнії.

Ці стосунки – не казка, а реалії: Ліна “грішниця”, що полюбила “чужого”, як сама казала. Діти успадкували талант: Оксана продовжує спадщину, син обрав tech-світ, але коріння українське.

Факт 5: Шістдесятниця, що кидала виклик системі

У 1960-х Ліна стала лідеркою шістдесятників: вечори в Клубі творчої молоді, протести проти арештів. 1965-го підписала листа проти репресій інтелігенції, кинула квіти братам Гориням на суді у Львові, захищала Світличного й Чорновола. Овація на Спілці письменників 1966-го – легенда.

Її голос лунав: “Не мовчіть!” Це коштувало кар’єри, але народило безсмертні рядки про свободу.

Факт 6: Шістнадцять років без друку – біль і тріумф

З 1961-го по 1977-й – заборона: зняті з друку “Зоряний інтеграл”, “Княжа гора”, сценарій “Дорогою вітрів”. У “чорних списках” ЦК КПУ з 1973-го. Ліна писала в шухляду, оголошувала голодування. У 2025-му в інтерв’ю Жадану зізналася: “Можна втратити горизонт”.

Прорив – “Над берегами вічної ріки” (1977), за яким “Маруся Чурай” (1979) за спецпостановою СПУ. Ці роки загартували поетесу, зробивши її голосом нації.

Факт 7: “Маруся Чурай” – шедевр, що приніс Шевченківську

Роман у віршах 1979-го оживив легенду про поетесу Марусю Чурай XVII століття – кохання, зрада, суд. Тиражі розліталися миттєво, переклади на десятки мов. 1987-го – Шевченківська премія за нього та “Неповторність”.

Потім “Берестечко” (1999), “Записки українського самашедшого” (2010) – бестселер з 80 тис. накладу. Твори – не просто книги, а епоси української душі.

Твір Рік Значення
Проміння землі 1957 Дебютна збірка
Маруся Чурай 1979 Шевченківська премія (uk.wikipedia.org)
Берестечко 1999 Історичний епос
Записки українського самашедшого 2010 Бестселер року

Таблиця ілюструє еволюцію: від лірики до епосу. Джерела даних: uk.wikipedia.org та suspilne.media.

Факт 8: Відмова від Героя України – “Політичної біжутерії не ношу”

У 2010-му відкинула звання Героя України тією фразою, що стала крилатою. “Покликання – писати, а не носити медалі”, – наголосила. Така позиція – взірець незалежності, як у її бабусі, “залізної жінки”.

Факт 9: Астероїд Лінакостенко в космосі

2015-го астрономи назвали малу планету №290127 на честь поетеси – відкриту в Андрушівській обсерваторії. Символ: її вірші сяють вічно, як зірки. У 2025-му це згадують у ТБ-шоу, підкреслюючи глобальний вплив.

Факт 10: Чорнобиль і сучасні бої – голос conscience

Єдина письменниця, що роками відвідувала зону після 1986-го, писала про саркофаг: “У нас є атомний саркофаг”. У 2018-му – лист за Сенцова, у 2022-му – Орден Почесного легіону. У 95 творить роман про коріння імперії – актуально як ніколи.

Поради для початківців і просунутих: Як читати Ліну Костенко

  • Почніть з лірики: “Річка Геракліта” (2011) – для емоційного занурення, читайте уголос, ніби співаєте.
  • Рomani для глибини: “Маруся Чурай” – уявляйте XVII століття, шукайте паралелі з сьогоденням.
  • Контекст: Читайте з коментарями до шістдесятників, дивіться лекції дочки Оксани.
  • Практика: Ведіть щоденник цитат – “Життя іде, і все без коректур” надихне в скруті.
  • Для просунутих: Аналізуйте переклади, порівнюйте з Верді (“Реквієм” – її фаворит).

Ці кроки перетворять читання на діалог з генієм. Емоції розквітнуть, як гіацинти в її сонети.

Її спадщина – не сторінки, а полум’я, що гріє в холодні ночі. Нові інтерв’ю 2025-го доводять: Ліна пише, бо мусить.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *