У серпні 1918 року, коли чехословацький корпус захопив Сибір, а в Ярославлі вибухнуло антибільшовицьке повстання, антибільшовицькі сили почали масові розправи над червоними. Білий терор розгорнувся як люта помста: розстріли комісарів, спалення сіл, публічні повішення. Це не була просто війна – це хаос репресій, де жертвами ставали не лише більшовики, а й тисячі цивільних, запідозрених у симпатіях до червоних.
Білий терор охопив Громадянську війну в Росії 1917–1922 років, коли Добровольча армія Денікіна, сили Колчака на Сході та козаки Краснова на Дону мстили за жахи червоного терору. На відміну від системного більшовицького насильства з ЧК та декретами, білий виглядав спонтанним – локальні командири видавали жорстокі накази, а солдати, сповнені ненависті, виконували їх без жалю. Тисячі страчених, села в полум’ї, родини в заручниках: це був вир крові, що залишив шрами на поколіннях.
Жертви сягали десятків тисяч – від 20 до 100 тисяч за оцінками істориків, як Дітріх Бейрау, хоча радянська пропаганда завищувала цифри до мільйонів. Усе це відбувалося на тлі голоду, епідемій та фронтових боїв, де обидві сторони топтали людські життя. А в Україні, де Денікін просувався лівобережжям, терор торкнувся й українців, ускладнюючи боротьбу Петлюри за незалежність.
Походження терміну та перші спалахи білого терору
Термін “білий терор” з’явився як дзеркальне відображення “червоного”, що офіційно стартував 5 вересня 1918 року декретом Леніна. Білі, натхненні звістками про розстріли в Москві чи Петрограді, почали відповідати ще раніше. Уже 28 жовтня 1917-го юнкери в Кремлі, за однією версією, розстріляли 300 солдатів 56-го запасного полку – це вважають першим актом. Літописці сперечаються: чи то стихійна помста, чи зародження системного насильства?
Справжній розгін дав чехословацький бунт у червні 1918-го. Корпус, йдучи на схід, звільняв міста – Челябінськ, Пензу, Казань. Там утворився Комуч (Комітет членів Установчих зборів), що запровадив Надзвичайний трибунал, воєнний стан та польові суди. 2 серпня в Північному краї заарештовували радянських чиновників, 3 серпня в Сибіру судили більшовиків. Це не були ізольовані інциденти – накази лилися рікою, виправдовуючи терор звістками про червоні звірства, як наругу над церквами чи масові страти.
Хаос наростав: вбивства Володарського (20 червня), Уріцького (30 серпня) та замах на Леніна підштовхнули білих до ескалації. Генерали видавали директиви, що звучали як вирок: заарештувати, розстріляти, спалити. У тій пороховій бочці терор став інструментом залякування, аби тримати фронти й тил.
Білий терор на ключових фронтах Громадянської війни
Кожен регіон мав свого “архітектора” терору – від Сибіру до Дону. Колчак, проголошений 18 листопада 1918-го верховним правителем, запровадив поправки до Кримінального кодексу: страта за замах на владу, каторга за саботаж. У березні 1919-го губернатор Розанов наказав спалювати села, що чинили опір, розстрілювати кожного десятого, брати заручників і страчувати без пощаді. У Єкатеринбурзькій губернії – щонайменше 25 тисяч страчених за 1918–1919.
На Півдні Денікін, очільник Добровольчої армії, еволюціонував від наказу №7 (серпень 1918-го) про польові суди до закону від 23 липня 1919-го: покарання для учасників радянської влади – від конфіскації до розстрілу. У Донській області козаки Краснова вішали робітників на головних вулицях, не знімаючи тіл три дні. Жертв – понад 30 тисяч лише 1918-го. Фастівська різанина 1919-го: 1500 євреїв, переважно жінки й діти, винищені денікінцями в Україні.
У Криму Врангель у 1920-му поводився стриманіше, але терор не минув: розстріли комісарів, чистки. На Далекому Сході Семенов та Унгерн-Стернберг влаштували вакханалію – тисячі в тортурних камерах, сіла в вогні. Кожен фронт додавав свою ноту жаху: від публічних страт в Омську (2500 тіл) до спалених сіл під Челябінськом (понад 9 тисяч депортованих чи страчених).
Білий терор в Україні: конфлікт з Петлюрою та локальні жахи
Коли Денікін у 1919-му окупував Лівобережжя, білий терор вдарив по українцях. У Бахмуті 1919-го тіла в’язнів скидали в ями, у Фастові – погроми. Денікінівці відновлювали поміщицьку власність, запроваджували податки, репресували за “більшовизм” – включно з українськими патріотами. Петлюра, сподіваючись на союз, розчарувався: білі не визнавали УНР, гнали петлюрівців як “сепаратистів”.
Повстання проти денікінців, як у Хоролі чи Полтаві, заливалися кров’ю. Білі солдати, озлоблені війною, не розбирали: червоний чи жовто-блакитний – головне, ворог. Це ускладнило українську революцію, змусивши Петлюру маневрувати між червоними, білими та поляками.
Порівняння білого та червоного терору: дзеркала жорстокості
Червоний терор, оголошений декретом 5 вересня 1918-го, був класовою війною: ЧК Дзержинського арештовувала “буржуїв”, брала заручників, катувала. Офіційно – 8389 страчених 1918–1919, але реально до 50 тисяч за ВЧК (Мозохін), мільйони ширше. Білий – реакція, без центрального органу, але з наказами лідерів.
Ось таблиця для ясності:
| Аспект | Білий терор | Червоний терор |
|---|---|---|
| Організація | Спонтанний, локальні накази (Колчак, Денікін) | Системний, ЧК, декрети Леніна |
| Жертви (оцінки) | 20–100 тис. (Бейрау), до 300 тис. (Ерліхман) | 50–200 тис. VЧК, мільйони ширше |
| Методи | Розстріли, повішення, спалення сіл | Концтабори, тортури, класові чистки |
| Ціль | Помста більшовикам, залякування | Ліквідація класів-ворогів |
Дані з uk.wikipedia.org та en.wikipedia.org. Білі часто посилалися на червоні звірства, як київська різанина 1918-го (2–5 тис. жертв). Обидва терори топили країну в крові, але червоний закріпився як державна політика, а білий згас з поразкою Білих.
Хто жорстокіший? Білі чи червоні? Як писав Горький: “Вероятно одинаково, ведь и те и другие – русские”. Обидва кольори виявилися чорними від крові.
Наслідки білого терору: шрами на історії
Терор підірвав підтримку Білих: селяни, налякані спаленими хатами, переходили до червоних чи махновців. Колчак втратив Сибір, Денікін відступив з України, Врангель евакуювався з Криму. Жертви – не лише цифри: родини розорені, довіра зруйнована. У культурі – романи Шолохова, фільми про громадянську, де білий терор постає як трагедія помсти.
Сучасні історики, як Цвєтков чи Смеле, сперечаються: організований чи стихійний? Консенсус – санкціонований, але децентралізований. Уроки? Насильство породжує насильство, а в хаосі війни немає переможців – лише могили.
Білий терор в інших куточках світу
Термін пережив Росію. У Франції 1815–1816 роялісти після Ватерлоо влаштували розправи над бонапартистами: 300 страчених у Марселі, ультрароялісти тероризували південь. На Тайвані 1949–1987 націоналісти Чан Кайші переслідували комуністів та інакодумців: 140 тис. жертв, тисячі зниклих. Ці епізоди показують: “білий” – символ контрреволюційного насильства.
Цікаві факти про білий терор
- Краснов наказував вішати робітників на головних вулицях, не знімаючи три дні – “для остраху”.
- Чехи з корпусу в 1919-му протестували проти терору білих, називаючи його “випалюванням сіл під їхнім захистом”.
- У Фастівській різанині денікінці вбили 1500 євреїв за два дні – переважно старих і дітей.
- Колчак стратив стільки, що Омськ “завмер від жаху”, за словами очевидця Раковського.
- Білі не брали червоних у полон – наказ Корнілова (спірний), але практика підтверджувала.
Ці деталі оживають суху історію, показуючи абсурдність помсти.
Білий терор лишається дзеркалом епохи, де ненависть пожирала людей. Сьогодні, переглядаючи архіви, ми бачимо: жодна сторона не була чистою. А в Україні той період нагадує про крихкість незалежності в чужих війнах. Розмова про терор не закінчується – вона в уроках для нас.
Залишити відповідь