Вертеп оживає в руках майстра, ніби чарівна скриня, де біблійні герої спускаються на землю, а диявол з цапиною бородою сперечається з козаком. Це не просто ляльковий театр – а жива традиція, що поєднує святе народження Христа з гучними жартами про повсякденне життя. Уявіть дерев’яну коробку заввишки з людський зріст, з двома чи трьома ярусами: зверху – Вифлеємська стайня з Дівою Марією та немовлям, посередині – цар Ірод на троні, знизу – пекло, куди тягнуть грішників. Мандрівні дяки чи бурсаки ховалися за ширмою, чаклували з нитками, і весь світ стискався до цієї магічної хатини.
Слово “вертеп” прийшло зі старослов’янської, де означало печеру чи ущелину – саме там, за Євангелієм, народився Ісус. В Україні ця традиція розквітла у XVII столітті, перетворившись на унікальний фольклорний театр з релігійним верхнім ярусом і сатиричним нижнім. Вертепники ходили від хати до хати, колядували, збирали гостинці, а вистава тривала хвилин 20-30, наповнена піснями, танцями та сміхом. Сьогодні вертеп – це й живий вуличний перформанс, де молодь у костюмах відтворює давні сюжети з сучасними акцентами.
Ця традиція не вмерла, а пульсує в серці нації, особливо на Західній Україні, де щороку тисячі учасників фестивалів повертають її до життя з новим запалом.
Історія вертепу: від єзуїтських містерій до народного дива
Корені вертепу тягнуться до середньовічної Європи, де святий Франциск Ассізький у 1223 році створив першу живу картину Різдва в італійській печері. Францисканці принесли ідею шопок – макетів стайні – до Польщі та Галичини ще в XV столітті. В Україну ж вертепний ляльковий театр приплив наприкінці XVI – початку XVII століття через Києво-Могилянську академію та мандрівних єзуїтів. Дослідники сперечаються про точні дати: одні датують дерев’яні скрині 1591 роком у Ставищі Київщини чи 1639 у Дашівщині, інші вважають ці написи пізнішими. Надійніша згадка – 1667 рік у львівських документах Ставропігійського братства, де витратили гроші на лялькову скриню.
У барокову епоху вертеп поширився як пожежа: студенти академій ставили його в селах, мандрівні дяки – “пиворізи” – носили по ярмарках. Іван Франко у 1885 році першим систематизував знання, видавши тексти з Галичини та порівнявши з польськими. Вертеп став масовим явищем у XVIII-XIX століттях, дійшовши до Сибіру та Польщі. Петро I та Катерина II заборонили українську мову й театр, але вертеп вижив у народі. Радянська влада в 1920-1930-х роках нищила його як “релігійний пережиток”, перейменувавши на “вертеп злочинців”. Лише на Західній Україні традиція трималася підпільно.
Відродження почалося в 1923-1924 роках з “Революційного вертепу” студентів Межигірського технікуму під керівництвом П. Горбатенка, де бойчукісти намалювали атеїстичні декорації. Сьогодні вертеп – символ опору, особливо під час війни, коли колядники збирають кошти для ЗСУ.
Конструкція вертепної скрині: майстерність дерев’яних казкарів
Серце вертепу – портативна скриня з липи чи сосни, заввишки 1,5-2 метри, шириною метр, знімним дахом для ляльок. Вона нагадує двоповерховий будиночок, відкритий з одного боку, з прорізами для рук. Верхній ярус – рай чи Вифлеєм: блакитне небо з зірками, стайня з сіном, фігурки ангелів. Середній – земне царство з троном Ірода, хатою чи ярмарком. Нижній – пекло з полум’ям, де дияволи чухають спини вилами. Дно вкрите хутром чи тканиною, ляльки на палицях рухалися щілинами, нитки тягнули знизу.
Ляльки – витвори мистецтва: висотою 20-30 см, з вирізьбленого дерева, обшиті тканиною, з рухливими руками. Біблійні персонажі в шатах, народні – у вишиванках чи жупанах. Унікальність у механіці: голова Ірода відпадала від “удару” Смерті, козак присідав у гопаку, Жид крутив руками. Вертепник ховався за ширмою, міняв голоси, співав за всіх. Такі скрині, як галаганівська 1770 року чи куп’янська, збереглися в музеях.
Скриня несуча, як рюкзак, дозволяла мандрувати тижнями, перетворюючи будь-яку хату на театр.
Персонажі вертепу: галерея вічних образів
Вертеп населений десятками фігур, що оживають у діалогах. Верхній ярус – біблійний: Архангел Гавриїл благовіщає пастухам, Діва з Йосипом в стайні, Треті Царі несуть дари. Головний антагоніст – Ірод, тиран, що наказує винищити немовлят. Потім Смерть з косою обезглавлює його, а дияволи тягнуть до пекла.
Нижній ярус – сатира: козак-жартівник, циган з ведмедем, жид-торговець, москаль чи пан-пляшкан. Жнибородь – чорт з козячою бородою – сперечається з парубком. Ці образи висміювали вади: скупість, пияцтво, чужоземне панування. Регіонально варіювалися: на Галичині більше етнічних, на Лівобережжі – побутові.
Ось таблиця ключових персонажів для наочності:
| Персонаж | Ярус | Роль та символіка |
|---|---|---|
| Діва Марія з Ісусом | Верхній | Центр святості, материнство, скромність у стайні. |
| Цар Ірод | Середній | Тиран, символ несправедливої влади, карається Смертю. |
| Диявол (Жнибородь) | Нижній | Втілення зла, комічний антагоніст з козаком. |
| Козак | Нижній | Герой-фольклор, перемагає чорта розумом та силою. |
| Циган | Нижній | Хитрун з ведмедем, сатира на кочове життя. |
| Жид | Нижній | Скупердяй-торгаш, стереотип (застарілий, але автентичний). |
Дані з uk.wikipedia.org. Ці образи не просто декор – вони несуть мораль: добро перемагає зло.
Сюжет вертепу: від благовіщення до пекельних дебатів
Вистава починається з колядки “Нова радість стала”. Ангел сповіщає пастухів, Треті Царі йдуть до стайні. Ірод, почувши про царя Іудейського, лютує, посилає солдат. Потім перехід униз: козак зустрічає цигана, жид сперечається з паном, чорт хвалиться гріхами. Кульмінація – козак перемагає диявола, Ірод гине. Фінал – хвала Христу. Тексти імпровізовані, з церковнослов’янським верхом та діалектом знизу.
Приклад діалогу: Козак: “А ти хто такий, бородатий?” Жнибородь: “Я цар пекла, всі грішники мої!” Глядачі реготали, аплодували монетами.
Колядки та музика: серцебиття вертепу
Без пісень вертеп – німий. Верх: псалми, канти, “Бог ся рожде”. Низ: гопак, краков’як, сопілка чи бандора. Вертепники самі супроводжували, або йшов мандрівний музикант. Різдвяні обходи з зіркою доповнювали: хлопці з “вертепом-зорєю” колядували окремо.
Регіональні барви вертепу: від Галичини до Полтавщини
На Галичині вертеп – розкішний, з театральними виставами, ляльками-механізмами, фестивалями. Буковина та Закарпаття додавали гуцульські мотиви. На Полтавщині акцент на піснях, менше ляльок, більше живих маскарадів. Лівобережжя – побутові жарти про селян. Ці відмінності роблять вертеп мозаїкою української душі.
Цікаві факти про вертеп
- Вертеп дійшов до Сибіру з засланцями, де став “сибірським петрушкою”.
- У 1923 “Революційний вертеп” висміював буржуїв авангардними декораціями.
- Ляльки механізовані: голова Ірода відлітала на 2 метри!
- Повір’я: не дати гостинцю вертепникам – буря чи неврожай.
- Сучасний рекорд: 112 вертепів на “Різдвяних пташках” Львівщини у 2026.
Ці перлини роблять вертеп вічним скарбом.
Вертеп сьогодні: фестивалі та воєнний дух
Радянський занепад минув: з 1990-х вертеп відроджується вибухово. У 2025-2026 роках “Різдвяні пташки” зібрали 112 груп на Львівщині, карнавал вертепів – 600 учасників, Дрогобич “Різдвяна зірка” – тисячі глядачів, Тернопіль – 560 колядників. Франківськ, Київ, Харків – скрізь. Під час війни додають ЗСУ-героїв, волонтерів: чорт ховається від дрона, козак – воїн. Вертеп став символом незламності.
Фестивалі як у Дрогобичі чи Університеті Короля Данила – це вибух кольорів, де школярі змагаються в креативі. Традиція еволюціонує, але серце – те саме: радість Різдва.
Вертеп кличе в коло: хапайте скриню, ляльок, друзів – і нехай магія оживає у вашій хаті, ніби снігопад щастя.















Залишити відповідь