На тихій вуличці Руській, де львівські будинки шепочуть історії минулих століть, височіє ансамбль, що дихає ренесансним теплом і східною величчю. Храм Успіння Пресвятої Богородиці, відома також як Успенська чи Волоська церква, причаїлася на розі з Підвальною, ніби охоронець давніх таємниць міста. Збудована у 1591–1629 роках, ця тринавна базиліка з трьома банями та високою вежею Корнякта стає магнітом для тих, хто шукає не просто камінь, а душу Львова. Тут переплітаються італійські арки з українськими традиціями, а стіни пам’ятають гетьманів, митрополитів і звичайних парафіян, які боролися за віру.
Центр православного братства, символ незламності під натиском пожеж і нападів, храм досі пульсує життям парафії Львівської єпархії ПЦУ. Високі вікна з вітражами Петра Холодного розливають кольорове сяйво на білі пілястри інтер’єру, а крипта ховає поховання видатних діячів. Відвідувачі, чи то туристи з рюкзаками, чи львів’яни на недільній літургії, відчувають, як час зупиняється під центральною банею, підтриманою тосканськими колонами. Це не просто пам’ятка архітектури національного значення – це серце, що б’ється в ритмі міста.
Будівництво завершено 1629 року, освячення пройшло 26 січня 1631-го за участю владики Єремії Тисаровського та Петра Могили. Сьогодні храм відкритий для богослужінь і екскурсій, з графіком на сайті парафії uspenie.in.ua, де щонеділі лунать Літургії о 8:00 та 10:00. А тепер зануримося глибше в його переплетені долі.
Історія від княжих часів до наших днів
Перша згадка про Успенську церкву тоне в тумані княжої доби – ймовірно, дерев’яний храм стояв тут ще до 1340 року, коли польські феодали спалили його під час облоги Львова. З попелу виросла мурована попередниця, зафіксована в документах 1421-го, але й вона не встояла перед полум’ям 1527-го. Третя ітерація, зведена 1547–1559 роками майстром Петром Італієцем з Лугано за кошти молдавського господаря Олександра Лопушанина та його дружини Роксани, набула слави Волоською. Ця назва лишилася, хоч полум’я 1571-го знову все знищило.
Четверта, нинішня церква народилася з ініціативи Львівського Успенського братства – потужного осередку православних мирян. У 1584-му латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський наважився на наругу: вигнав парафіян, зневажив священика й запечатав храм, аби нав’язати григоріанський календар. Братство не скорилося, залучивши кошти від молдавських Могил – Єремії, Симеона, Єлизавети, Костянтина та Мирона Бернавського. Понад 6000 злотих від Єремії Могили в 1599–1606 роках стали фундаментом.
Проєкт належав Павлу Римлянину (Паоло Домініці), якому з 1597-го допомагав Войцех Капінос, а з 1598-го – Амвросій Прихильний. Пожежа 1616-го сповільнила роботи, але 1629-го все завершено. Освячення стало тріумфом: владика Тисаровський, Петро Могила, гості з далеких земель. У 1707-му тут молився гетьман Іван Мазепа. Пожежа 1779-го пошкодила дах, відбудова 1796-го змінила баню. У XVIII столітті Феодосія Стрільбицька, дружина пароха Олексія, залишила 6000 золотих – її портрет досі в галереї мистецтв.
Радянські часи принесли занепад, та 1965–1973 реставрація оживила перлину. 29 листопада 1989-го громада передала храм УАПЦ, нині – ПЦУ. Сьогодні парафія веде недільну школу “Християнська надія” з 2008-го, дитячий хор з 2012-го та хор “Оранта” з 2006-го, що співає від Львова до Фрайбурга. Хронологія подій оживає в кожній цегліні.
| Дата | Подія |
|---|---|
| До 1340 | Перша церква спалена поляками |
| 1421 | Згадка другої мурованої |
| 1547–1559 | Третя церква Петра Італійця |
| 1591–1629 | Будівництво нинішньої |
| 1631 | Освячення з Петром Могилою |
| 1989 | Перехід до УАПЦ |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org. Ця хронологія показує стійкість: щоразу з руїн – сильніший храм. Переходи між епохами плавні, як ріка Полтва під землею, несучи віру крізь бурі.
Архітектурний ансамбль: ренесанс у серці Львова
Успенська церква – тринавна базиліка, видовжена вздовж Руської, з апсидою, що випинається до Підвальної. Три бані з ліхтарями венчають дах: центральна на підпружних арках і тосканських колонах, бічні – скромніші, та разом створюють ритм, ніби серцебиття. Зовнішні стіни з пілястрами, арочними вікнами, розетками, герби фундаторів – Могилів, Бернавського, царя Федора Івановича, Сигізмунда III. Фасад прикрашає Юрій Змійоборець, що боре дракона, символ перемоги добра. Матеріал – цегла з каменем, висота комплексу сягає 66 метрів з вежею.
Першою з ансамблю зросла вежа-дзвіниця Корнякта 1572–1578 років. Італійський архітектор Петро Барбона (з Венеції?) створив її на кошти грецького купця Костянтина Корнякта – найбагатшого львів’янина. Висока, струнка, як венеційська кампанілья, вона пережила обстріл 1695-го. На вершині – дзвін “Кирило” діаметром 2 м, вагою 6,5 т, найбільший у Галичині, переплавлений після блискавки без втрати голосу.
Каплиця Трьох Святителів (Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Золотоустого) зведена 1591-го Андрієм Підлісним за підтримки Корнякта, освячена того ж року. Прямокутна з трьома банями, портал з рельєфом виноградної лози – шедевр ренесансу, приписаний Петру Красовському. Згоріла 1671-го, відбудована Олексієм Балабаном: ковані двері XVI ст., ліпнина, дворик як італійський кортиле. У 1847-му каплицю з’єднали з церквою.
Цей трикутник споруд створює унікальний ренесансний ансамбль Львова – перше в місті, де Захід зустрічає Схід. Пілястри, антаблементи з дорійським фризом, метопами, тригліфами, рельєфи біблійних сюжетів роблять його енциклопедією стилів. Храм не просто стоїть – він співає про єдність культур у камені.
Інтер’єр: фрески, іконостас і вітражі, що оживають
Коли сонце проникає крізь вікна, інтер’єр перетворюється на веселку. Білий тесаний камінь пілястр, колон, арок, кесони з розетками в куполі – все дихає простором. Два марші сходів ведуть на галереї північної та південної стін. Стіни прикрашали фрески Миколи Петрахновича та Іоана Малиновського XVII ст., хоч час стер частину. Герби жертводавців у парусах нагадують про щедрість.
Оригінальний іконостас 1630–1638 років від Федора Сеньковича та Миколи Петрахновича (20 ікон Страсного циклу) зберігся в церкві Великі Грибовичі. Заміна 1767-го Мартином Яблонським теж там. Головний вівтар, можливо, Фесінгера Кантія. Крипта ховає діячів Ставропігійського братства – центр українського духовного життя.
Зірка інтер’єру – вітражі Петра Холодного-старшого 1926–1927 (деякі 1936–1937). Техніка травлення багатошарового скла створює напівпрозорі образи без розписів. В апсиді: Архангел Михаїл, Матір Божа Запорізька Покрова, Архангел Гавриїл. На півдні: Святі Антоній-Феодосій Печерські з Нестором, Володимир-Ольга з Борисом-Глібом, Петро Сагайдачний з гетьманами, Корняктом, Гальшкою Острожською, козаками та жіноцтвом. На півночі новіші 1970-х: Преображення, Хрещення Русі, Успення. Ці мозаїки єднають епохи, ніби Холодний шепоче: “Ми – нащадки князів і гетьманів”. Джерело деталей: lviv.travel.
Культурна роль: від братства до сучасних концертів
Ставропігійне братство зробило храм фортецею православ’я в католицькому Львові. Тут перша українська проповідь Юліяна Величковського 1830-х. Братство боролося з унією, видавали книги, школи. У крипті поховані лідери – символ незламності. Храм бачив Мазепу, Могилу, став центром національного відродження.
Сьогодні – осередок ПЦУ з Братством св. ап. Андрія Первозваного. Хор “Оранта” співає на фестивалях, школа навчає 2008-го. Концерти духовної музики, екскурсії для туристів. У 2020-х митрополит Епіфаній служив тут на Покрову. Для гостей: приходьте на Літургію, фотографуйте вітражі (поважайте тишу), замовляйте екскурсію в парафії.
Цікаві факти про храм
- Дзвін “Кирило” – найбільший у Галичині, пережив блискавку й переплавку, зберігаючи тон.
- Вітраж з тризубом – єдиний збережений символ герба в пострадянському Львові.
- Фінансування від волоських господарів дало назву “Волоська” – молдавські гроші оживили українську святиню.
- Юрій Змійоборець на фасаді – алегорія перемоги братства над єресями.
- Галька Острожська на вітражі – рідкісне зображення князівни серед гетьманів.
Ці перлини роблять храм не просто музеєм, а живою легендою.
Сучасне життя: як відвідати і відчути дух
Храм на Руській, 7, відкритий щодня: перевірте графік на uspenie.in.ua – Літургії о 8:00, 10:00, 12:00 по неділях, вечірні. Трамваї 1,2 зупиняються поруч. Туристам радимо: візьміть аудіогід парафії, підніміться на галерею за сяйвом вітражів, помоліться в каплиці. Паркуйтеся на Підвальній, уникайте піку богослужінь для фото. Для глибшого: приєднайтеся до хору чи школи – тут віра оживає в співі.
У 2026-му, на Великий Піст чи Успіння 28 серпня, храм заповниться хорами, ароматом ладану. Це місце, де минуле торкається сьогодення рукою, а тиша говорить гучніше слів. Крокніть всередину – і відчуйте, як стіни обіймають.
Залишити відповідь