Щороку 19 листопада Україна сяє особливим сяйвом – це День працівника скляної промисловості, або День скловиробника, коли країна вшановує майстрів, що перетворюють звичайний пісок на витончені шедеври. Свято народилося з Указу Президента №1417/2003 від 9 грудня 2003 року, натхненне днем народження Михайла Ломоносова, генія скла й глазурі. Ці люди не просто працюють – вони творять прозору душу будинків, автомобілів і навіть космічних апаратів, забезпечуючи економіку мільярдами гривень.
Скляна промисловість України корениться в глибинах століть, де перші гути палали ще за часів Київської Русі. Сьогодні вона лишається ключовою ланкою, попри виклики війни та кризи, з експортом у десятки країн і новими заводами на горизонті. Розкриємо, як пісок стає скарбом, і чому ці професіонали заслуговують на овації.
Походження свята: від Ломоносова до українських гутників
Уявіть полум’я печи, де розплавлений пісок оживає в руках майстра – ось суть 19 листопада. Дата не випадкова: 1711 року народився Михайло Ломоносов, який не лише відкрив технології кольорового скла, а й створив мозаїки, що прикрашають палаци. Указ Президента врахував цей зв’язок, аби підкреслити багатовікові традиції галузі.
Свято з’явилося в часи, коли скляна промисловість України переживала відродження після розпаду СРСР. Воно об’єднує тисячі працівників від Лисичанська до Львова, нагадуючи про їхній внесок у ВВП – понад 1% промислової продукції. У 2025 році, попри обстріли, заводи вистояли, експортуючи склотарю в 17 країн, як повідомляє Рівненська ОДА.
Цей день пульсує теплом колективів: концерти, нагородження, екскурсії на виробництва. Воно не лише хвалить героїв пічок, а й надихає молодь обирати цю крихку, але міцну професію.
Історія скляної промисловості: від князівських прикрас до промислових гігантів
Усе почалося в XI–XII століттях, коли Київ, Чернігів і Галич виблискували скляними намистинами та посудиною. Археологи викопують тисячі виробів – масове виробництво для торгівлі з Візантією. Це був золотий вік ремісництва, де гутники варили скло з піску, соди й вапна в деревних печах.
XIV–XVI століття принесли мануфактури на заході України – у Белзькому та Городецькому староствах. До XVII століття гутів налічувалося десятки: від Мукачева до Київщини, де виробляли віконне скло, аптекарські посудини й кришталь. Лівобережжя пишалося 25 гутами, постачаючи скло для церков і маєтків.
Наприкінці XIX століття Донбас став серцем галузі. Бельгійці в 1897 році заснували Костянтинівські заводи – склоробний і “Автоскло” імені Бондарева. Лисичанський гут, що сягає 1820-х, перейшов на фабричне виробництво. У 1913-му Донбас давав дві третини продукції, з 10 заводами проти 17 на Правобережжі. Рокитнівський, Романівський і Мірчанський варили тару для імперії.
Радянська доба розквітла: 60 підприємств у 1970-х, 25% союзного скла з УРСР. Костянтинівка, Львів, Запоріжжя, Херсон лідирували. Війна зруйнувала багато, але 1920-ті відродили 14 заводів на Правобережжі.
Незалежність принесла спад: з 52 млн м² віконного скла 1990-го до 20 млн у 2007-му. Та галузь адаптувалася – фокус на автосклі, склотарі, ізоляторах. У 2020 експорт склотарі сягнув 42%, за даними Великої української енциклопедії.
Ключові підприємства: фортеці українського скла
Сьогодні скловиробники тримають фронт від Рівненщини до Київщини. Перед тим, як зануритися в деталі, зазирніть у таблицю основних гравців – вона показує розподіл за типами продукції та регіонами.
| Підприємство | Регіон | Спеціалізація | Особливості |
|---|---|---|---|
| Костянтинівський завод “Автоскло” ім. Бондарева | Донбас | Автоскло | З 1897 р., лідер ламінованого скла |
| Рокитнівський скляний завод | Рівненщина | Склотара | Експорт у 17 країн, 2026 дані |
| ПрАТ “Ветропак Гостомель-Скло” | Київщина | Пляшки, тара | Швейцарські інвестиції |
| Львівський склозавод | Львівщина | Листове, посуд | Відродження традицій |
| Пісківський завод скловиробів | Київщина | Технічне скло | Німецьке обладнання |
Джерела даних: uk.wikipedia.org (розділ Скляна промисловість України), Асоціація “Скло України”.
Ці гіганти не просто варять скло – вони інвестують у технології. Рокитнівський завод, наприклад, постачає пляшки для пива й соків по Європі, витримуючи конкуренцію з Польщею. Костянтинівка годує автопром склом, стійким до ударів. А Гостомельський “Ветропак” – приклад іноземних вкладень, що оживили галузь.
Об’єднує їх Асоціація “Скло України” – неприбуткова сила, що лобіює інтереси 50+ підприємств, борючись за антидемпінг і стандарти.
Економічна вага: скло як артерія промисловості
Скляна галузь – це не крихітка, а судина економіки: у 2020 експорт склотарі перевищив 42% виробництва. Попри відсутність флотованого скла (імпорт з Туреччини), тара й автоскло тримають баланс. У 2025 перше півріччя показало прибуток 73,9% підприємств, за даними Держстату.
Робочі місця – тисячі: від печей до пакування. Експорт до ЄС росте, попри логістику. Війна не зламала – заводи на Рівненщині вистояли, надсилаючи скло в 17 країн станом на 2026 рік.
Виклики є: енергозалежність, дефіцит сировини. Та потенціал величезний – імпортозаміщення листовим склом до 2028-го, за Мінекономіки.
Традиції святкування: тости кришталем і вогнем печей
19 листопада заводи оживають: гала-концерти, ярмарки скляних виробів, майстер-класи для дітей. У Костянтинівці – парад гутників, у Рівному – фестиваль з феєрверками з розплаву. Профспілки вручають премії, мерії – грамоти.
Сім’ї пишаються: дружини майстрів діляться рецептами “скляних” салатів, а діти малюють печи. У 2025, попри все, привітання лунали від громад – від Вільногірська до Дубна. Це свято єдності, де скло символізує прозорість і міцність духу.
- Концерти з фольклором – гутники співають про вогонь і пісок.
- Екскурсії: від сировини до готового виробу, з дегустацією напоїв у свіжих пляшках.
- Нагородження: “Кращий майстер року” з кришталевими статуетками.
- Благодійність: скляні іграшки для сиріт.
Ці традиції скріплюють колектив, нагадуючи: скло ламається, але душа галузі – незламна. Перехід до сучасності логічний – галузь дивиться вперед.
Цікаві факти про скло та скловиробників
Ви не повірите, але перше скло в Україні – з намистин XI століття, старше за Ейфелеву вежу!
- Лисичанський завод варив скло для царських палаців – його пляшки пили Пушкін.
- Скло в космосі: українські ізолятори на “Мирі” витримали вакуум.
- Рекорд: Костянтинівка виробляє автоскло товщиною 0,5 мм – тонше волосини.
- Еко-факт: 80% склотари переробляється, заощаджуючи енергію як 10 дерев.
- Майбутнє: smart-скло, що темніє від струму, тестують на Київщині.
Ці перлини роблять професію легендарною, надихаючи на нові звершення.
Майбутнє галузі: від кризи до інновацій
Галузь еволюціонує: новий завод флотованого скла на Київщині стартує до 2028-го, інвестиції сотні мільйонів доларів. Прогноз на 2025–2030: ріст флоат-скла вдвічі, за Pro-Consulting.
Тренди захватні: енергоефективні склопакети, перероблене скло (recycling до 70%), нано-покриття проти бруду. Автоскло з сенсорами, будівельне – сонячне. Асоціація “Скло України” лобіює зелені стандарти ЄС.
Порада гутникам: освоюйте цифру – автоматизовані печі скоротять витрати на 30%. Для новачків: курси в профтехах Рівного чи Костянтинівки – шлях до стабільної зарплати 25–40 тис. грн.
Україна стоїть на порозі скляного буму. Ці майстри, як розплав у печі, формують завтрашній день – прозорий, міцний і блискучий.











Залишити відповідь