Світ пульсує життям на 195 суверенних державах, де кожна має свій гімн, прапор і долю, сплетену з перемогами та конфліктами. Ця цифра, визнана більшістю, включає 193 члени ООН плюс два спостерігачі – Ватикан і Палестину. Але за цією стрункою сумою ховаються бурхливі дебати, адже геополітика не терпить простих відповідей.
Уявіть мозаїку, де шматочки не завжди пасують ідеально: від крихітного Ватикану, що вміщує армію з 110 гвардійців, до гігантської Росії, яка простягається двома континентами. Ці 195 – золотий стандарт для карт, паспортів і олімпійських змагань, але реальність додає шарів, як осінній туман над Балканами.
Чому саме 195? Бо ООН слугує компасом стабільності з 1945 року, коли її заснували 51 державою. Сьогодні це база, на яку спираються атласи та дипломати, хоч і з винятками, що додають перцю дискусіям.
Чому кількість держав коливається: критерії та пастки підрахунку
Підрахунок держав нагадує лічбу зірок уночі – залежить від телескопа. Ключовий документ тут Конвенція Монтевідео 1933 року: постійне населення, визначена територія, уряд і здатність вести міжнародні відносини. Прості слова, але на практиці вони розпадаються на суперечки, як крига під сонцем.
Декларативна теорія каже: держава існує об’єктивно, незалежно від визнання. Конститутивна наполягає: без схвалення інших – ти ніхто. Ці філософії зіткнулися в Косово чи Тайвані, де факти на землі суперечать паспортам у кишенях.
Ще один шар – залежні території. Гренландія з населенням 56 тисяч живе під датським крилом, але мріє про крила свої. Такі “дочки” не рахуютъся державами, бо не повні господарі долі. Всього їх близько 60, від Пуерто-Рико до Фолклендів, кожна з історією боротьби чи лояльності.
193 держави-члени ООН: хребет світового порядку
ООН – це клуб еліт, де 193 країни голосують за мир і торгуються квотами. Останній приєднався Південний Судан у 2011-му, розірвавши Судан навпіл після референдуму, де 98% вибрали свободу. Цей момент став тріумфом самовизначення, але й нагадуванням про криваві ціни.
За континентами розподіл нерівний: Африка веде з 54, Азія – 48, Європа – 44, Америка – 35, Океанія – 14. Африканський бум пояснюється деколонізацією 1960-х, коли імперії розсипалися, як піщані замки.
Таблиця нижче ілюструє розподіл. Дані з worldometers.info станом на 2026 рік, з проекціями населення для живості картини.
| Континент | Кількість держав | Найбільша за населенням (2026) | Населення (млн) |
|---|---|---|---|
| Африка | 54 | Нігерія | 236 |
| Азія | 48 | Індія | 1476 |
| Європа | 44 | Росія | 144 |
| Північна Америка | 23 | США | 347 |
| Південна Америка | 12 | Бразилія | 212 |
| Океанія | 14 | Австралія | 27 |
Ця таблиця показує не лише цифри, а й силу: Азія домінує населенням, Африка – кількістю. Джерела: worldometers.info та un.org.
Спостерігачі ООН та частково визнані: сірі зони геополітики
Ватикан, з площею 0,44 км², – релігійна супердержава без армії, але з дипломатами в 180 країнах. Палестина, визнана 139 державами, бореться за місце під сонцем, де спостерігацький статус 2012-го став перемогою волі.
Частково визнані – окрема драма. Косово, проголошене 2008-го, має 100+ визнань, але Сербія і Україна бачать його частиною Белграда. Тайвань процвітає з 23 млн жителів і ВВП на душу $35 тис., але лише 12 країн визнають його, бо Китай тисне вагою.
- Косово: Економіка росте на 4% щороку, столиця Приштина сяє неоновими вогнями, але напруга з Сербією не вщухає.
- Тайвань: Технологічний гігант з TSMC, що годує світ чіпами, мріє про ООН, але стикається з пекінським муром.
- Абхазія та Південна Осетія: Визнані 5 країнами (вкл. Росію), живуть у тіні Сухумі та Цхінвалі, де туризм оживає поміж руїн.
- Інші: Нагірний Карабах (до 2023), Придністров’я, Сомаліленд – примари на картах.
Ці приклади ілюструють, як визнання – це не математика, а гра пристрастей. Україна не визнає Косово через власні терени, але підтримує Палестину.
Залежні території: колоніальні відлуння в новому світі
Близько 60 територій не рвуться геть, бо матір-держава дає стабільність. Пуерто-Рико голосує за статус США, Гренландія – за Данію з автономією. Фолкленди, де 99% за Британію, ігнорують Аргентину.
- Великобританія керує 14, від Гібралтару до Кайманових островів – рай для банкірів.
- США: Гуам, Американське Самоа – тихоокеанські форпости.
- Франція: Нова Каледонія, де референдуми 2018-2021 тримають статус-кво.
- Нідерланди: Аруба, Кюрасао – карибські перлини з власними парламентами.
Ці “дочки” додають до картини 250+ “країн”, якщо рахувати широко, як у merkator.org.ua. Але суверенітет – ключове слово.
Історія: як світ розколовся на держави
У 1914-му було 59 держав, після Версалю – 70. Друга світова народила ООН з 51. Розпад СРСР 1991-го додав 15, Югославії – 7. Тимчасом Австрія-Баварія злилися давно, а Ірландія відокремилася криваво.
2026-й тихий: ніяких нових, бо заморожені конфлікти в Україні, Судані тримають статус. Але Каталонія чи Шотландія бурлять, нагадуючи: кордони – живі істоти.
Цікаві факти про держави світу
Найменша держава: Ватикан – менше за парк у Києві, але впливає на мільярди католиків.
Єдина без податків: Монако, де казино годує принца.
Дві без річок: Саудівська Аравія та Ємен – пустельні гіганти.
Індія обрала нейтральність у війнах з 1947-го, маючи 1,4 млрд душ.
Ви не повірите, але Косово має молодшу середній вік – 29 років, символ надії.
Ці перлини роблять підрахунок не сухою арифметикою, а сагою людства. Кожна держава – нитка в гобелені планети, де 195 – лише видимі зірки.
Геополітика пульсує змінами: завтра може з’явитися нова, як фенікс з попелу. Світ не стоїть на місці, і кількість держав – лише віддзеркалення наших пристрастей.
Залишити відповідь