У величних стінах Києво-Печерської Лаври, де камінь шепоче молитви століть, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій веде богослужіння, збираючи тисячі вірян. Цей скромний чернець з буковинських гір став предстоятелем Української Православної Церкви (Московського патріархату) у 2014 році, очоливши її в найбурхливіший період історії. Його постать — як скеля серед шторму: стійка, але оточена вихорами автокефалії, війни та суспільних змін. Сьогодні, у 2026-му, УПЦ МП під його керівництвом налічує понад 8 тисяч парафій, зберігаючи юліанський календар і традиції, попри тиск і переходи громад.
Онуфрій, у миру Орест Березовський, народився 5 листопада 1944-го в селі Коритне на Буковині, в родині священика Володимира. Дитинство минуло в простій хаті, де аромат свіжого хліба змішувався з церковним ладаном, а братські ігри чергувалися з допомогою по господарству. Ця земля, просякнута румунськими та українськими впливами, закаліла характер хлопця, який пас корів, колядував і мріяв про вищу долю. Уже в юності він відчув поклик: після технічного училища та університету кинув світське життя заради монастирських мурів.
Його шлях — це мости від радянських переслідувань до церковного верху. З 1971-го чернець Троїце-Сергієвої Лаври, намісник Почаївської обителі в 1988–1990, а з 1990-го — єпископ Чернівецький. Кожен крок супроводжувався молитвою і випробуваннями, як от тимчасовий переїзд на Івано-Франківську кафедру в 1992-му через церковні чвари. Та Буковина кликала назад, і митрополитський сан у 2000-му закріпив його авторитет. Ви не уявите, скільки сил ховалося за тихим поглядом цього пастиря, який став опорою для тисяч.
Дитинство та поклик: корені на Буковині
Село Коритне, де народився Орест, — це не просто точка на мапі, а жива ікона buковинського духу. Батько, отець Володимир, служив у маленькій церкві, навчаючи синів любові до Бога серед післявоєнної біди. Старші брати Віктор та Іван, сестра Лідія — вся родина дихала православ’ям. Орест пас худобу, садив город, вчився на відмінно, а взимку ходив колядувати з вертепом. Ці спогади, як теплий мед, зігрівають його проповіді й досі.
Після школи 1961-го — Чернівецьке технікум, робота будівельником, університет. Але серце тягнуло інакше. 1969-го — Москва, семінарія, академія. Кандидат богослов’я за працю про преподобного Іова Почаївського — це не сухий диплом, а любов до своєї Почаївської Лаври, де він став намісником у розквіті перебудови. Радянська система тиснула, та монастир оживав, як фенікс з попелу.
Тут корениться його сила: не палаци, а келії; не бали, а піст. Племінники згадують дядька, який любить кулеш і білий борщ, — людський, близький. Ця простота робить його лідером, якому вірять селяни й міські інтелігенти.
Архієрейський шлях: від Почаєва до Чернівців
Хіротонія в єпископи 9 грудня 1990-го в Москві — початок єпископату в Чернівцях. Буковина, з її багатонаціональністю, стала школою дипломатії: румунська мова в арсеналі, толерантність у серці. 1992-й — Харківський собор, де Онуфрій підтримав єдність з Москвою, відкликавши підпис під автокефалістським зверненням. Філарет пішов, а він залишився, ставши архієпископом 1994-го, митрополитом 2000-го.
Керував єпархією 24 роки: будував храми, відкривав семінарії, годував сиріт. Голова Церковного суду УПЦ МП з 2007-го — суворий, але справедливий суддя канонів. Його стиль — не гучні промови, а тиха сила, як гірський потік, що точить скелю.
- 1990–1992: Перші роки в Чернівцях, відновлення монастирів після атеїзму.
- 1992: Харківський собор — вибір канонічної єдності.
- 2000: Митрополичий сан, розквіт Буковинської єпархії з десятками нових парафій.
- 2007–2014: Судова діяльність, підготовка до лідерства.
Ці етапи загартували його для Києва. Перехід від регіонального архієрея до всеукраїнського — як сходження на Еверест, де кожен крок — молитва.
Обрання предстоятелем: серпень 2014-го
Смерть митрополита Володимира в липні 2014-го шокувала церкву. 24 лютого Онуфрій — місцеблюститель, а 13 серпня Собор єпископів обирає його предстоятелем другим туром. Інтронізація 17 серпня перед Успенським собором Лаври — тисячі плакали, відчуваючи стабільність у революційний час. Патріарх Кирил благословив, але Україна кипіла Майданом.
Він успадкував 45 єпархій, тисячі храмів. Перші кроки: заклик до миру на Донбасі, як “братське кровопролиття”. Не политик, а пастир, що годує голодних і ховає поранених. Його лідерство — як маяк у тумані: стійке, не агресивне.
Діяльність предстоятеля: від соборів до фронту
Під Онуфрієм УПЦ МП розгорнула гуманітарний фронт: тонни продуктів ЗСУ, сиротинці, госпіталі. Щорічні хресні ходи — мільйони учасників, символ єдності. Собори 2018-го (проти втручання Константинополя), 2022-го (розрив з РПЦ через війну) — ключові повороти. Він засудив агресію: “Закликаю Путіна припинити братовбивчу війну!” — слова, що врятували репутацію.
Богослужіння в Лаврі на Богоявлення 2026-го, молитви за воїнів — рутина пастиря. Розбудова Собору Воскресіння Христового в Києві — мрія про центр. Освіта: семінарії, академії готують тисячі священиків.
- Гуманітарка: понад 100 тонн допомоги ЗСУ з 2022-го.
- Собори: 2022 — незалежність від РПЦ у статутах.
- Міжнародні поїздки: Чорногорія 2020-го за права церков.
- Духовна освіта: 17 закладів, тисячі випускників.
Ці ініціативи показують церкву живою, близькою до людей у біді.
Цікаві факти про митрополита Онуфрія
- Володіє румунською — спадок Буковини, служить румунам без перекладача.
- Любить домашню кухню: кулеш від племінників нагадує дитинство.
- Рід — шляхетський Березовські гербу Сас, пов’язаний з соляними жупами.
- Кандидатська про Іова Почаївського — книга, що оживила лавру.
- У 2026-му служив у Банченах, хіротонізуючи нового священика — символ спадкоємства.
Факт, що вражає: Онуфрій — єдиний предстоятель, хто публічно закликав агресора припинити війну, ризикуючи статусом.
Автокефалія ПЦУ та війна: позиції в епіцентрі
2018-й — Томос ПЦУ, Варфоломій позбавляє титулу “Київський”. Онуфрій: “Не лізьте в наше!” Собор бойкотував, але діалог пропонував. Втрата 600 парафій — болісно, та церква вистояла. “Єдність у канонах, не в політиці” — його кредо.
24 лютого 2022-го: “Війна — каїнів гріх!” Підтримка ЗСУ, молитви за Україну. Собор травня 2022-го: розрив з РПЦ. Та скандали: клірики-колаборанти (понад 100 справ СБУ), обшуки. Онуфрій дистанціювався, але тінь лишилася. Громадянство: російське з 2002-го, українське анульоване 2025-го — удар, та він служить далі.
УПЦ МП у 2026: структура, цифри, виклики
53 єпархії, 7826–9550 парафій (скорочення через переходи: 1400+ до ПЦУ з 2022-го), 209 монастирів, 9000+ священиків. Центр — Лавра, синод у Києві. Закордонні парафії ~100. Юліанський календар тримається, попри тиск.
Таблиця порівняння предстоятелів підкреслює спадкоємність:
| Предстоятель | Термін | Ключові події | Парафії на кінець |
|---|---|---|---|
| Володимир (Сабодан) | 1992–2014 | Харківський собор, автономія | ~12 000 |
| Онуфрій (Березовський) | 2014–дотепер | Автокефалія, війна, розрив з РПЦ | ~8000+ (2026) |
Дані з uk.wikipedia.org та church.ua. Тенденції: переходи сповільнилися, але закон 2024-го про РПЦ тисне — громади шукають нові шляхи. Онуфрій тримає курс: молитва за Україну, допомога фронту. У 2026-му Лавра повна — віра жива.
Його постать надихає: від буковинського хлопця до глави мільйонів. Вихори не вщухли, та молитва триває, обіцяючи спокій душам у бурі.
Залишити відповідь