Лариса Петрівна Косач, відома всьому світу як Леся Українка, з’явилася на світ 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському – маленькому містечку на Волині, де поліські вітри шепотіли казки лісам. Друга дитина в інтелігентній родині Петра Косача, юриста й мецената, та Ольги Косач, що писала під псевдонімом Олена Пчілка, Леся виросла в атмосфері української душі, де книги, пісні й народні перекази були щоденною їжею. Її життя, сповнене болю від невиліковної хвороби, стало гімном незламності: попри туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка з дитинства, вона об’їздила світ, написала геніальні драми й поеми, боролася за національне відродження. Леся Українка прожила лише 42 роки, але її слово, як вічний вогонь, палає досі.
Сім’я Косачевих жила взимку в Луцьку, а літо проводила в садибі Колодяжне – райському куточку Полісся з ставком, лісом і селянськими розмовами. Батько, статський радник, любив живопис і літературу, мати – фольклор і жіночий рух. Дядько Михайло Драгоманов, видний громадівець, став духовним наставником Лесі, надіславши їй перші книги. Саме тут, у чотирьохрічному віці, дівчинка навчилася читати, а в п’ять – писати перші драми. Перший вірш “Надія” з’явився у дев’ять, після заслання тітки – символ її ранньої чутливості до долі народу.
Та раптовий поворот стався в десять років. На Водохреще 1881-го Леся застудила ногу, і туберкульоз кісток почав точити її тіло, ніби невидима змія. Операція 1883-го на лівій руці видалила уражені кістки, але хвороба не відступала – нирки, легені, суглоби страждали роками. Родина шукала порятунку в клініках Києва, Одеси, Криму. Леся, прикута до візка чи милиць, не скорилася: “Contra spem spero!” – проти надії надію, – проголосила вона в знаменитому вірші 1890-го.
Поліське дитинство: коріння серед лісів і ставків
Колодяжне манило Лесю чарами природи – озеро, де вона купалася з селянськими дітьми, ліс, повний казок про мавок і русалок. Мати розповідала легенди з Жабориці, батько малював пейзажі. Сестра Оля, брат Михайло (разом вони були “Мишелосіє”) ставали співучасниками пригод. Леся вишивала з шести років, грала на фортепіано з п’яти – абсолютний слух робив її маленькою композиторкою. Родина розмовляла українською, носила вишиванки, попри царські заборони – це формувало національну гордість.
У Луцьку Косачі тримали дім, де збиралися інтелігенти. Леся товаришувала з селянками, заступалася за них перед панами. Ці спогади пізніше лягли в основу “Лісової пісні”. Дитинство минало в ритмі сезонів: зимові читання, літні блукання. Але хвороба змінила все – з 1881-го Леся не ходить до школи, навчається вдома. Мати стає вчителем, дядько Драгоманов – критиком перших віршів.
Боротьба з хворобою: тінь, що загартувала сталь
Туберкульоз став супутником на все життя, змушуючи до 20 операцій і постійних мандрів. У 1883-му видалили кістки руки, на ногах гіпс тримався місяцями. Болі були нестерпними, але Леся жартувала: “Я – як Прометей, прикутий до скелі”. Родина продавала маєтки на лікування – Крим, Кавказ, Єгипет. У Ялті 1907-го вона малювала морські пейзажі, ставши першою українською мариністкою; збереглася одна олійна картина.
Хвороба вкрала музику – уроки в дружини Лисенка обірвалися. Та Леся диктувала твори матері під час нападів. Її воля вражала сучасників: Іван Франко писав, що вона – “єдиний мужчина в нашім письменстві”. Згідно з даними uk.wikipedia.org, Леся пережила десятки кліматичних змін, але дух залишався незламним.
Самоосвіта генія: від латині до східних мов
Без гімназії, Леся опанувала програму чоловічої школи. З 1881-го вчителі вчили грецьку, латину, французьку, німецьку. Сама вивчила англійську, італійську, болгарську, грузинську – понад 10 мов. У 19 написала підручник “Стародавня історія східних народів”. Читала Гомера в оригіналі, Гюго, Байрона. У Києві відвідувала рисувальну школу Мурашка.
- Ключові впливи: Драгоманов – фольклор і соціалізм; мати – дитяча література; Франко – модернізм.
- Переклади: Гейне (“Книга пісень”, 1892), Шекспір, Гоголь.
- Фольклор: Зібрала 500 пісень, фінансувала експедиції Колесси.
Ця освіта зробила Лесю енциклопедисткою. Переходьмо до літературних починків – де перше слово засяяло.
Перші поезії та гурток “Плеяда”
У 13 Леся дебютує в “Зорі” віршами “Конвалія”, “Сафо”. Псевдонім “Леся Українка” – від дядька-“Українець”. 1888-го в Києві засновує “Плеяду” з братом, Старицькою, Самійленком, Кримським. Гурток обговорював твори, переклади. Перша збірка “На крилах пісень” (1893, Львів, 500 прим.) – лірика кохання й природи, за сприяння Франка.
Друга – “Думи і мрії” (1899). Леся писала соціальну поезію: “Не поет, хто забуває про страшні народні рани”. Твори цензурували, друкувала в Галичині.
Подорожі світом: від Галичини до пірамід Єгипту
Лікування стало пригодою. 1891 – Галичина, Франко. 1894-95 – Софія, бібліотека Драгоманова. Крим (Ялта, 1897-1908), де малювала море. Єгипет (Хельван, 1909-13) – сонце рятувало нирки. Грузія (Телаві, Кутаїсі, Сурамі 1913) – кавказькі вершини надихали.
| Рік | Місце | Подія |
|---|---|---|
| 1891 | Галичина | Зустріч з Франком |
| 1897 | Ялта | Мержинський, малювання |
| 1909 | Єгипет | Лікування нирок |
| 1911 | Кутаїсі | “Лісова пісня” |
Джерела даних: uinp.gov.ua та uk.wikipedia.org. Ці мандри розширили горизонти – від опер у Мілані до єгипетських пісків.
Серцева драма: кохання, що палало й гасло
Сергій Мержинський, революціонер, зустрівся в Ялті 1897-го. Леся доглядала його в Мінську, де 1901-го він помер. Поема “Одержима” – за ніч біля його тіла. Лист “Твої листи – кришталь душі” – сповідь. Зустріч з Климентом Квіткою 1898-го в університеті. Фольклорист, молодший на 9 років, став опорою. Цивільний шлюб, вінчання 7 серпня 1907-го в Києві, попри протести матері. Разом збирали фольклор, Квітка записав її голос на валик.
Громадська діячка: революція в крові
Леся – співзасновниця “Української соціал-демократії” (1896). Арешт 1907-го: вилучили Маркса, Леніна. У жіночому русі з матір’ю – “Перший вінок”. Фемінізм: героїні сильні, незалежні. Боролася цензурою, друкувала за кордоном.
Цікаві факти з життя Лесі Українки
- Написала “Лісову пісню” за 12 днів у Кутаїсі 1911-го – натхнення від поліських казок.
- Ввела в українську мову слова “промінь”, “напровесні”, “палкий”.
- Перша жінка-мариністка: малювала Чорне море в Ялті.
- Знала 500 народних пісень, фінансувала записи кобзарів.
- Померла в Сурамі; труну несли шестеро жінок, без духовенства.
- Астероїд 2616 Леся названо на її честь.
Ці перлини показують багатогранність генія. Тепер про творчий пік.
Творчий злет: шедеври, що вічні
Поеми: “Давня казка” (1893), “Одно слово” (1903). Драми: “Кассандра” (1907), “Камінний господар” (1912) – міфи про боротьбу. “Лісова пісня” – символ гармонії природи й душі. Збірки: “Відгуки” (1902). Проза, публіцистика – 14 томів. Леся модернізувала українську літературу, вводячи європейські мотиви.
- Лірика: кохання, воля.
- Поеми: історичні, філософські.
- Драми: 22 твори, конфлікти ідей.
Її слово – зброя проти тиранії.
Останні роки: спадщина, що живе
З 1903-го Грузія через роботу Квітки. “Бояриня” (1913) – остання драма. У Сурамі 1 серпня 1913-го нирки відмовили. Похована в Києві на Байковому. Квітка зберігав архів. Сьогодні – музеї в Новограді, Луцьку, пам’ятники світом. Леся надихає феміністок, патріотів: її вогонь не згасає в сучасній Україні, де боротьба триває.
Залишити відповідь