Тиха купа ганчір’я та соломи біля стіни монастирського саду раптом ворухнулася. З-під неї почувся слабкий плач немовляти. Ченці обителі преподобного Феодосія, які проходили повз, зупинилися, розгорнули лахміття — і побачили новонароджене хлоп’ятко. Так у VI столітті в Палестині почалося земне життя того, кого згодом Церква назве преподобним Копрієм.
Монахи не стали шукати винуватців чи звинувачувати когось. Вони взяли дитину, дали їй ім’я Копрій (що в перекладі з грецької означає «гній», «послід» — натяк на те місце, де його знайшли) і виховали в монастирі як рідного. Це рішення стало визначальним: хлопчик виріс серед молитов, читання псалмів і суворих чернечих правил.
Дитинство серед каміння та молитов
Палестинські монастирі VI століття — це не затишні обителі з квітучими садами. Високі гори, палюче сонце, кам’яниста пустеля, де вода — на вагу золота. Копрій зростав саме в такому середовищі. Замість іграшок — камінці, замість казок — розповіді старших ченців про подвиги отців-пустельників.
Він рано навчився читати Псалтир, знав напам’ять багато текстів Святого Письма. Уже в підлітковому віці Копрій просив благословення на суворіший подвиг — довгі нічні стояння на молитві, обмеження сну до кількох годин, носіння грубої волосяниці. Старші ченці спочатку стримували його запал, боячись, що юнак зламає здоров’я. Але наполегливість хлопця переконала їх: перед ними не звичайна дитина, а той, кого Господь покликав особливим шляхом.
Шлях до досконалого мовчання
Коли Копрій досяг зрілого віку, він попросив дозволу піти в повне усамітнення. Монастир дозволив йому оселитися в печері неподалік — типовий для палестинського чернецтва спосіб подвигу. Там, у тісній кам’яній келії, де ледь можна було простягнути руки, преподобний провів багато десятиліть.
Його головним заняттям стало безперервне Ісусове моління — «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Ця коротка молитва, яку повторювали тисячі разів на день, стала для нього диханням. Серце билося в ритмі слів, подих синхронізувався з ними, думки поступово затихали.
Сучасні психологи могли б сказати, що Копрій досяг стану глибокої медитації чи зміненої свідомості. Для Церкви ж це був зовсім інший процес — очищення розуму від пристрастей і наповнення його благодаттю Святого Духа. Преподобний сам свідчив, що в певні моменти молитви відчував, ніби весь світ зникає, а залишається лише невимовне світло і тепло в грудях.
Чудеса, які відбувалися без його бажання
Копрій ніколи не шукав слави чудотворця. Однак Господь Сам прославив Свого угодника. До печери почали приходити люди — спочатку окремі ченці, потім миряни. Вони просили молитов за хворих, за родини, за припинення посухи.
Одного разу до нього привели хлопчика, який від народження не міг ходити. Преподобний довго відмовлявся торкатися дитини, кажучи, що сам великий грішник. Але після наполегливих прохань поклав руку на голову хлопчика і тихо промовив молитву. Наступного дня дитина вже стояла на ногах, а через тиждень бігала по двору монастиря.
Інший випадок стався під час сильної посухи. Місцеві жителі благали Копрія помолитися за дощ. Він вийшов з печери, став на коліна перед іконою Божої Матері і довго стояв нерухомо. Надвечір небо затягнуло хмарами, і пішов рясний дощ, який врятував урожай. Люди плакали від радості, а преподобний тихо повернувся до своєї келії, не приймаючи подяки.
Значення подвигу Копрія для сучасної людини
У світі, де кожен день наповнений шумом сповіщень, повідомлень, дзвінків і дедлайнів, приклад преподобного Копрія звучить майже неможливо. Як можна цілими десятиліттями жити в мовчанні? Як витримати самотність, коли весь світ кличе тебе «бути на зв’язку»?
Саме тому його життя сприймається не як далека легенда, а як виклик. Копрій показує, що справжня свобода — не в кількості можливостей, а в умінні відмовитися від зайвого. Він відмовився від усього, крім Бога — і знайшов усе.
Сьогодні багато людей шукають тиші. Хтось вимикає телефон на вихідні, хтось їде в гори чи в ліс, хтось просто сідає в темній кімнаті і намагається хоч кілька хвилин побути наодинці з собою. Преподобний Копрій ніби стоїть поруч і тихо каже: «Це можливо. І навіть більше — це шлях до справжнього життя».
Цікаві факти про преподобного Копрія
Цікаві факти
🌱 Його ім’я буквально означає «гній» — і це не образа, а навмисний знак смирення: святий вважав себе найгіршим серед людей.
⭐ Печера, де він жив, була настільки маленькою, що молитися доводилося стоячи, не маючи змоги навіть присісти.
🙏 За переказами, одного разу до нього прийшов диявол у вигляді ангела світла і пропонував припинити подвиги, бо «він уже достатньо постраждав». Копрій розпізнав обман і прогнав спокусника словами Писання.
🌿 До кінця життя преподобний майже не їв хліба — жив переважно водою та травами, які сам збирав у пустелі.
🕊️ Його мощі зберігаються в одній із палестинських обителей і вважаються джерелом численних зцілень.
Як день пам’яті Копрія відзначають сьогодні
24 вересня (7 жовтня за новим стилем) у православних храмах лунають особливі тропарі та кондаки, присвячені преподобному. Священики згадують його як приклад досконалого безмовства і смирення.
Багато вірян у цей день намагаються хоч трохи обмежити себе в розмовах, провести більше часу в тиші, почитати Ісусову молитву. Хтось ставить свічку за близьких, які потребують внутрішнього спокою. Хтось просто згадує, що десь у VI столітті жив чоловік, який навчився любити Бога настільки, що весь світ для нього став лише тінню.
Цей день — не про гучні урочистості. Він про тихе, майже непомітне нагадування: серед шуму сучасного світу все ще існує шлях до глибини, до справжньої зустрічі з Богом. Шлях, яким пройшов маленький хлопчик, знайдений на купі сміття, і став одним із найсмиренніших святих Церкви.
І, можливо, саме тому його пам’ять залишається живою вже понад півтори тисячі років.
Залишити відповідь