Пісок єгипетської пустелі тихо шелестів під босими ногами юної дівчини, яка залишала за собою рідне місто. Олександрія V століття вирувала торгівлею, філософськими спорами та запахом моря, але для неї ці багатства втратили колір. Вона вибрала інший шлях — той, що ховався за монастирськими мурами, де ніхто не мав би дізнатися її справжнє ім’я та стать.
Преподобна Єфросинія, відома також як святий Смарагд, увійшла в історію Церкви саме через цю рішучість. Її життя стало одним з найяскравіших прикладів того, як людина може відкинути всі звичні сценарії заради Бога. Сьогодні, коли ми відзначаємо її пам’ять, варто зупинитися й розглянути, що саме ховається за цією короткою, але надзвичайно насиченою долею.
Дитинство в заможній родині та рання втрата
Народилася майбутня свята на початку V століття в одній з найбагатших родин Олександрії. Батько Пафнутій належав до знаті, володів значним статком і славився благочестям. Мати померла дуже рано, залишивши єдину дочку на виховання батькові. Дівчинка росла оточена турботою, розкішшю та увагою — єдиною спадкоємицею великого дому.
Коли Єфросинії виповнилося вісімнадцять, Пафнутій вирішив видати її заміж. Він обрав нареченого з гідної родини, уклав усі домовленості. Але серце дівчини вже належало іншому. Вона таємно молилася, просила Бога вказати шлях, який би дозволив уникнути шлюбу й присвятити себе лише Йому. Відповідь прийшла не в голосі з неба, а в тихій рішучості, яка визрівала в ній роками.
Таємний постриг і втеча до монастиря
Ніч перед весіллям стала переломною. Єфросинія обрізала своє довге волосся, одягла чоловічий одяг, взяла ім’я Смарагд і залишила батьківський дім. Вона прийшла до одного з відомих чоловічих монастирів поблизу Олександрії та попросила прийняти її як юнака, що бажає чернечого життя.
Ігумен, вражений рішучістю та знаннями молодого «хлопця», погодився. Ніхто не запідозрив обману. Так почалися роки, коли дівчина жила серед чоловіків, дотримуючись найсуворіших правил аскези. Вона вирізнялася особливою суворістю: мало їла, майже не спала, постійно молилася, носила важкі вериги під одягом. Брати дивувалися її подвигам, вважаючи Смарагда особливо ревним ченцем.
Життя під чужим ім’ям та внутрішня боротьба
Жити в чоловічому монастирі під виглядом чоловіка вимагало неймовірної сили духу. Єфросинія мусила постійно контролювати кожен жест, слово, погляд. Вона уникала близького спілкування, обирала найважчі послухи — носила воду, рубала дрова, прибирала келії. Її тіло слабшало від посту й недосипу, але душа міцніла.
Особливо важко було протистояти спокусам. За переказами, один із ченців відчув до «Смарагда» неприродну пристрасть і намагався наблизитися. Свята не лише відкинула ці спроби, а й молилася за ту людину, щоб Бог звільнив її від гріховного потягу. Цей епізод показує глибину її духовного досвіду — вона не осуджувала, а співчувала й рятувала.
Зустріч з батьком і остаточне розкриття
Минуло тридцять вісім років. Пафнутій, втративши дочку й не знаючи, куди вона поділася, тяжко переживав горе. Він часто приходив до того самого монастиря, де жив «Смарагд», і просив ченців молитися за зниклу дочку. Одного разу ігумен послав саме Смарагда прийняти батька й поговорити з ним.
Старий чоловік не впізнав у виснаженому, змарнілому ченці свою дочку. Але Єфросинія впізнала батька одразу. Вона не відкрилася відразу — боялася, що він забере її додому. Лише перед смертю, коли відчула наближення кінця, вона покликала Пафнутія й тихо сказала: «Я — твоя дочка Єфросинія».
Батько впав на коліна, ридаючи. Він зрозумів, яку жертву принесла дівчина заради Бога. Свята заповіла йому роздати все майно бідним і прийняти чернецтво. Незабаром після її відходу Пафнутій виконав прохання — роздав статки й сам став ченцем у тому ж монастирі.
Значення подвигу для православної традиції
Історія Єфросинії Олександрійської належить до так званих «житій переодягнених святих». Вона не єдина, хто обрав подібний шлях — згадаймо Марію, преподобну Марину, святу Аполлінарію. Але саме її житіє стало одним з найпоширеніших у Візантії та на Русі завдяки емоційній силі та драматичному фіналу.
Церква бачить у ній приклад абсолютної відданості Богові, коли людина готова відмовитися навіть від своєї ідентичності, аби зберегти чистоту серця. Її подвиг — це не про заперечення жіночності, а про перемогу духу над тілесними прив’язаннями та суспільними очікуваннями.
Дати вшанування та сучасний календар
У православному календарі преподобну Єфросинію Олександрійську згадують двічі:
- 25 вересня — основний день пам’яті за новим стилем (після переходу ПЦУ та УГКЦ на новоюліанський календар);
- 15 лютого — додаткова дата, пов’язана з окремими традиціями та перекладами житія.
До 2023 року в багатьох парафіях України її пам’ять відзначали 8 жовтня (за старим стилем). Перехід на новий календар змінив дату, але не суті свята. У цей день особливо зворушливо звучать тропар і кондак, які підкреслюють її подвиг і просять про заступництво.
Народні традиції та прикмети цього дня
У народі 25 вересня часто називали «капустником». Вважалося, що саме в цей день найкраще квасити капусту — вона виходить хрумкою, соковитою й довго зберігається. Господині з ранку рубали качани, солили, додавали моркву, буряк, іноді яблука чи журавлину. Запах свіжої квашеної капусти наповнював оселі.
Існували й заборони. Дехто уникав цього дня вживати куряче м’ясо та яйця — щоб не накликати біду на худобу. Не рекомендували піднімати з землі знайдені речі — вважалося, що вони можуть нести негативну енергію. А ще радили не сидіти без діла, бо лінь цього дня «прилипає» на цілий рік.
Цікаві факти про преподобну Єфросинію
Цікаві факти
🌿 Преподобна Єфросинія прожила в монастирі під чоловічим ім’ям Смарагд близько 38 років — майже все доросле життя.
⭐ Її житіє переклав і обробив у X столітті візантійський письменник Симеон Метафраст — завдяки йому історія збереглася в багатьох рукописах.
🕊️ У деяких стародавніх текстах її називають «святим Смарагдом» без уточнення статі — аж до фінального одкровення.
🌟 Після смерті батько святої прийняв чернецтво й закінчив життя в тому ж монастирі, де колись жила його дочка.
📜 Її історія надихала багатьох подвижниць середньовіччя, які обирали подібний шлях аскези й самозречення.
Ці деталі показують, наскільки глибоким і багатогранним було життя святої. Вона не просто втекла від шлюбу — вона переписала власну долю, створивши новий сенс для багатьох поколінь вірян.
Коли ми згадуємо преподобну Єфросинію Олександрійську, перед очима постає не лише образ виснаженого ченця в пустелі, а й молода дівчина, яка наважилася піти проти течії заради найвищої любові. Її тихий подвиг продовжує звучати в серцях тих, хто шукає справжньої свободи — свободи бути з Богом понад усе.
Залишити відповідь