Ранковим туманом над Чорним морем 10 квітня 1944 року прокинулася Одеса, вже вільна від тіні нацистських окупантів. Війська 3-го Українського фронту увійшли в місто о четвертій ранку, заставши ворога в паніці евакуації. Цей день став кульмінацією Одеської наступальної операції, що тривала з 26 березня по 14 квітня, і увійшов в історію як блискучий зразок маневреної війни. Одеса, яка пережила 907 днів жорстокої окупації, нарешті видихнула з полегшенням, а вулиці наповнилися сміхом і музикою з імпровізованих патефонів.
Командувач операцією, уродженець Одеси маршал Родіон Малиновський, видав наказ уникати артилерійських обстрілів і бомбардувань, аби зберегти перлину Чорного моря. Лише один снаряд, випущений за наказом генерала Миколи Пожарського, покотився біля Застави як символічний ультиматум. Одеса була звільнена за лічені години, без значних руйнувань у самому місті – подвиг, що змушує серце стискатися від захвату. Ця подія не просто змінила долю міста, а й відкрила шлях до повного визволення півдня України.
Така блискавичність штурму не була випадковістю. Місто чекало на це десятиліттями боротьби: від героїчної оборони восени 1941-го до партизанських сутичок у катакомбах. Сьогодні, у 2026 році, 82-га річниця нагадує одеситам про незламність духу, особливо в часи нових випробувань.
Темні тіні окупації: 907 днів пекла
Коли 16 жовтня 1941 року румунські та німецькі війська окупували Одесу, місто опинилося в пастці Трансністрії – румунської маріонеткової зони. Окупанти перетворили перлину на табір страждань: фабрики розібрали на метал, порт спустошили, а населення змусили до рабської праці. Тисячі одеситів вивозили на примусові роботи – за оцінками, понад 78 тисяч зникли в Європі, не повернувшись додому.
Найстрашнішим стали злочини проти єврейської громади. Уже 22–25 жовтня 1941-го розстріляли 25–30 тисяч людей у передмістях, а загалом жертвами Голокосту в Одесі стали близько 200 тисяч осіб – через гетто, табори як Богданівка чи Доманівка. Румунські солдати палили цілі села, залишаючи за собою попіл і кістки. Одеса, мультикультурне серце, стікала кров’ю від тортур і голоду.
Руйнування торкнулися кожного куточка: понад 40% житла зруйновано чи розграбовано, культурні скарби – пограбовані. Але в цій пітьмі ковалася воля до опору. Одесити ховали радіоприймачі, поширювали листівки, саботували накази. Катакомби, протяжністю за 2500 кілометрів, стали фортецею підпілля – там варили вибухівку, лікували поранених, планували диверсії.
Героїчна оборона Одеси 1941 року: 73 дні незламності
Ще до окупації Одеса витримала одну з найдовших оборон – з 5 серпня по 16 жовтня 1941-го. Окрема Приморська армія під командуванням генерал-лейтенанта Івана Петрова протистояла 340 тисячам румуно-німецьких солдатів. 86 тисяч захисників, плюс 55 тисяч ополченців, відбивали атаки на 13 оборонних рубежах, перетворивши дюни на фортеці.
Бої кипіли від Французького бульвару до Пересипу: румуни втратили 92 тисячі бійців, 19 танків, 20 літаків. Радянські сили евакуювали 86 тисяч воїнів, 15 тисяч цивільних і тонни боєприпасів морем до Криму. Ця оборона зірвала “бліцкриг” на Чорномор’ї, зв’язавши сили ворога і давши час на перегрупування. За даними uk.wikipedia.org, втрати радянських склали 41 тисячу, але дух міста загартувався назавжди.
Легендарні бійці як снайпери чи морські піхотинці ставали символами. Вони не просто тримали лінію – вони надихали майбутніх визволителів. Перехід від оборони до окупації був болісним, але пам’ять про ті дні жила в кожній катакомбі.
Партизанський вогонь у надрах землі
Катакомби Одеси – унікальна мережа, де опір не згасав. Загін Степана Дроздова тримав бої на Старосінній площі прямо перед визволенням. Підпілля поширювало відомості про Червону армію, підривали склади, рятували втікачів. Хоч до 1942-го багато груп розгромили через зради, відродження після Сталінграда принесло нові сили.
Партизани координували з фронтом: диверсії на залізницях, випуск полонених. За оцінками, понад тисяча одеситів брали участь у русі Опору. Їхні історії – про звичайних людей, що ризикували усім: вчителів, що шифрували повідомлення, робітників, що кидали гранати в вантажівки. Цей вогонь освітлював шлях армії Малиновського.
Однак опір коштував дорого: тисячі страчених, родини знищені. Сьогодні музеї катакомб нагадують про той героїзм, де стіни шепочуть імена забутих борців.
Одеська наступальна операція: стратегічний прорив
До березня 1944-го лінія фронту посунулася: після визволення правобережжя 3-й Український фронт (528 тисяч бійців, 800 танків, 1200 гармат) проти 200 тисяч німців і румунів з 6-ю армією та румунською 3-ю. Головний удар – від Вознесенська через Березівку до Тирасполя, обходячи Одесу з півночі.
26 березня почався наступ: форсування Південного Бугу, взяття Миколаєва 28-го. Березівка впала 31 березня, Роздільна – 4 квітня. Кавалерійська група Ісси Плієва прорвала до Дальника шашковими атаками – остання велика кінна в історії.
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 26 березня | Початок операції, прорив оборони | Форсування Бугу |
| 28 березня | Визволення Миколаєва | Відкриття шляху на Одесу |
| 31 березня | Березівка | Оточення флангів |
| 4 квітня | Роздільна | Північний коридор відкрито |
| 9–10 квітня | Штурм Одеси | Повне визволення |
Джерела даних: engage.org.ua, odessa-life.od.ua. Втрати радянських – 269 тисяч (55 тисяч безповоротні), ворога – 37 тисяч. Операція на 160 км за 17 днів стала взірцем.
Ніч з 9 на 10 квітня: момент тріумфу
Вночі 9-го Тираспольським шосе увійшли танки. Окупанти кинули порт, спалюючи склади. Генерал Плієв кинув козаків у атаку, викликавши хаос. Василь Зайцев захопив аеродром з 18 “мессершміттами”. Артилерист Олександр Гавриков знищив мінометну батарею ціною життя.
Одесити чули гармати, вибігали з ховачок. З першими променями сонця вулиці вибухнули радістю: гармошки, обійми з солдатами. Малиновський, прибувши, заплакав від зворушення – його рідне місто врятували.
Герої, чиї імена викарбувані в камені
Родіон Малиновський отримав орден Перемоги. Ісса Плієв – Герой Радянського Союзу за кавалерійський рейд. Льотчик Іван Улітін (19 перемог) затіняв “юнкерс”. Василь Маргелов командував у боях, його син Геннадій (12 років!) втік на фронт.
- Микола Пожарський: автор “ультиматуму”, зберіг місто.
- Степан Дроздов: партизан, тримав центр.
- Ілля Швигін: саботаж в порту, зірвав евакуацію.
- Олександр Гавриков: героїчно загинув, вулиця в його честь.
Багато поховані на Алеї Слави. Їхні подвиги – не сухі рядки, а живі легенди, що надихають покоління.
Традиції святкування: від салютів до тихої пам’яті
Щороку 10 квітня – покладання квітів до стели “Крила перемоги” на площі 10 Квітня, пам’ятника Невідомому матросу. Концерти на Ракушці, уроки в школах, марші ветеранів. У 2025-му, попри війну, мерія організувала скорботні заходи з обмеженням транспорту.
У 2026-му традиція триває: освітні години, виставки в музеях. Одесити несуть вінки, співають “Темну ніч”. Це не парад, а діалог поколінь – про свободу, що варта будь-якої ціни.
Цікаві факти про День визволення Одеси
- Маршал Малиновський, одесит, особисто заборонив бомбардування – лише один снаряд!
- 12-річний Геннадій Маргелов бився в строю, отримавши гауптвахту за втечу з дому.
- Британське BBC повідомило про визволення вже 11 квітня – Європа аплодувала.
- Катакомби досі ховають реліквії: від листівок до зброї партизанів.
- Одеса – перше місто, що зірвало “бліцкриг” фашистів у 1941-му.
Ці перлини історії роблять свято незабутнім, ніби містечко оживає в розповідях.
Пам’ять про 10 квітня пульсує в жилах Одеси, нагадуючи, що свобода – як море: бурхлива, але вічна. Кожне покоління додає свої штрихи до цієї саги, роблячи її ближчою, боліснішою, тріумфальнішою. А вулиці, пронизані сонцем, шепочуть: боротьба триває.
Залишити відповідь