Коли 28 жовтня 1944 року радянські війська перетнули кордон біля Чопа в Закарпатті, українська земля нарешті видихнула від тривалої наруги. Той день став символом кінця нацистської окупації, яка тривала понад два роки і коштувала мільйонам життів. День визволення України від фашистських загарбників відзначається щороку саме цієї дати, нагадуючи про неймовірну жертовність народу, що вистояв у пеклі Другої світової.
Фронти палали від Харкова до Карпат, а прості селяни, солдати та партизани платили найвищу ціну за кожен клаптик землі. Ця дата не просто хронологічна позначка — вона пульсує болем матерів, що ховали синів у ярах, і тріумфом тих, хто підняв прапор над останньою окупаційною фортецею. Розкриємо, як Україна крок за кроком виривали з фашистських клешень.
Окупація: темрява, що впала на українські поля
Влітку 1941-го вермахт прокотився Україною блискавичним валом, захоплюючи Київ за три місяці, а Харків — за лічені тижні. Нацисти бачили в ній житницю Рейху, де українці мали стати рабами на плантаціях. Бабин Яр став символом жаху: тисячі євреїв, ромів, українців розстріляли за лічені дні, перетворивши яр на криваве болото.
Окупаційний режим Еріха Коха в Рейхскомісаріаті Україна вичавлював ресурси: зерно, вугілля, людей на примусові роботи. Понад 2,5 мільйона українців вивезли до Німеччини, де вони гнули спини в концтаборах. Партизани ховалися в лісах Полісся, підриваючи ешелони, а підпілля шифрувало повідомлення для союзників. Ця темрява тривала 687 днів — від перших боїв до останнього пострілу в Карпатах.
Перші удари: від Сталінграда до Харкова
Візволення почалося не в Україні, а під Сталінградом, де 1943-го переломило хребет блискавичній війні. Радянські війська, серед яких тисячі українців, перейшли в наступ. Першим великим проривом стала Харківська операція: 23 серпня 1943-го місто вибухнуло радістю визволених, хоч німці залишили його мінами та пастками.
Потім Донбасс палав у вогні: Лисянська операція розтрощила угруповання “Донець”, а бої за Запоріжжю коштували обом сторонам десятків тисяч. Українські солдати Першого Українського фронту, очолюваного Конеєвим, йшли вперед попри дощ з куль і мін. Ці перемоги відкрили шлях до Дніпра, де восени 1943-го форсували величезну ріку під вогнем.
Битви за серце України: Київ, Одеса, Крим
Київ визволили 6 листопада 1943-го після запеклих боїв на Буковинських висотах. Солдати 38-ї армії пробивалися через мінні поля, а партизани зривали мости. Місто зустріло їх з сльозами — після 778 днів окупації. Одеса впала 10 квітня 1944-го: десантники 3-го Українського фронту штурмували портові укріплення, витісняючи румунів і німців у Чорне море.
Кримська операція стала драмою: Севастополь звільнили 9 травня 1944-го, але ціною величезних втрат через Керченський перешийок. Перед тим Львів і Західна Україна: 27 липня 1944-го Личаківські дзвіниці заграли перемогу. Щоб уявити масштаб, ось хронологія ключових визволень:
| Місто/регіон | Дата визволення | Фронт/операція |
|---|---|---|
| Харків | 23 серпня 1943 | Степовий фронт |
| Київ | 6 листопада 1943 | 1-й Український фронт, Битва за Дніпро |
| Одеса | 10 квітня 1944 | 3-й Український фронт |
| Севастополь | 9 травня 1944 | 4-й Український фронт |
| Львів | 27 липня 1944 | 1-й Український фронт, Львівсько-Сандомирська |
| Ужгород | 27 жовтня 1944 | 4-й Український фронт |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, uinp.gov.ua. Ця таблиця ілюструє, як чотири Українські фронти — понад 2,3 млн бійців — методично витісняли ворога. Після таблиці варто додати: кожна дата — це тисячі історій, як сержант з Полтави тримав позицію до останнього набою.
Фінальний штурм: Східно-Карпатська операція
Вересень 1944-го: Четвертий Український фронт під Петровим і Перший під Конеєвим рушили Карпатами. Дукельський перевал став пеклом — гори, дощі, німецькі укріплення. Рахів звільнили 16 жовтня, Хуст — 24-го, Мукачево — 26-го. 27 жовтня впав Ужгород, а 28-го — передгір’я Чопа. Хоч бої тривали до листопада, саме цей день став символом: Україна чиста від загарбників.
Операція коштувала 18 тис. втрат радянським, але розтрощила 17-ту армію Вермахту. Карпати, як древній варяг, стримували навалу, а воїни долали їх на плечах, несучи надію.
Ціна свободи: мільйони загиблих українців
Україна стала епіцентром жахів: за даними Українського інституту національної пам’яті, втрати сягнули 8-10 мільйонів — 16-20% населення. Військові — близько 4 млн, цивільні — 5-6 млн від голоду, розстрілів, бомбардувань. Блокада Ленінграда блідне біля Голодомору окупації, де селяни їли кору.
Українці складали 25% Червоної Армії, 800 тис. партизанів нищили тили. Навіть УПА спочатку атакувала німців, хоч згодом фокус змістився. Ці цифри — не статистика, а імена: матір, що ховала дитину в погребі під бомбами.
Цікаві факти про День визволення
- Перше визволене село — Корюківка на Чернігівщині, але повне очищення тривало роками через бандерівців і колаборантів.
- Сидір Ковпак з Сумщиною пройшов 10 тис. км рейдів, підірвавши 500 ешелонів — легенда партизанського краю.
- У 2024-му, до 80-річчя, у Києві відкрили виставку трофеїв з Карпат, нагадуючи про повторюваність агресій.
- Наймолодший визволитель Закарпаття — 16-річний розвідник з Полтави, що провів танки перевалом.
- Партизани Полісся мали свою “авіацію” — планери з тканин для десантування.
Ці перлини історії роблять дату живою, ніби шепіт з минулого.
Партизани та народний опір: тіні у лісах
Не тільки фронти: 220 партизанських з’єднань, переважно українці, сіяли хаос у тилах. Рейд Ковпака в Карпати — епос, де 1500 бійців громили гарнізони. Підпілля друкувало листівки, ховали євреїв, саботували фабрики. Навіть у концтаборах українці повставали, як у Собибору.
Роль УПА складніша: бої з німцями в 1943-му, але радянська пропаганда применшувала. Цей опір — як коріння дуба, що тримало землю від розпаду.
Народження свята: указ Ющенка та суперечки
20 жовтня 2009-го Віктор Ющенко підписав Указ №836: “всенародне відзначення визволення… вшанування подвигу”. Свято започаткували, щоб гідно вшанувати, але УІНП пропонує “вигнання нацистів”, бо після прийшла радянська неволя з депортаціями кримських татар і репресіями.
Дебати живі: одне “визволення” не скасовує іншого гніту. Та дата лишається — нагадуванням про перемогу над злом.
Сьогоднішні традиції: від меморіалів до паралелей з війною
28 жовтня — покладання квітів, салюти в регіонах, концерти ветеранам. У 2024-му, 80-річчя, пройшли марші в Харкові та Львові, виставки в музеях. Через російську агресію акцент на паралелях: як тоді вистояли, так і нині ЗСУ громлять окупантів.
У Закарпатті реконструюють бої Дуклі, школярі відвідують окопи. Це не парад, а тиха вдячність: запалити свічку за діда, що дійшов до Берліна. У 2025-му планують форуми історії, щоб молодь знала ціни волі.
Уроки для завтра: чому пам’ять — зброя
День визволення шепоче: агресори приходять і йдуть, але дух нації непереможний. Сьогодні, коли ракети рвуть небо, згадуємо Карпати — там, де зупинили навалу. Українці, як ріка Дніпро, прорвуться крізь дамби. Ця пам’ять живить ЗСУ, надихає волонтерів, тримає єдність. Історія не закінчується 28 жовтня — вона продовжується в кожному, хто стоїть за Батьківщину.
Залишити відповідь