Серед бурхливих вод Дніпра, де козаки згодом запевали свої думи, мчав на коні юний князь, кидаючи спис у ціль з такою силою, ніби сам степ підкорився його волі. Святослав Ігорович, Хоробрий, як його прозвали сучасники, уособлював ту дику енергію Русі X століття – суміш варязької люті та слов’янської завзятості. Його життя, сповнене рейдів і битв, розкидане від Волги до Дунаю, нагадує блискавичний метеор, що осліпив ворогів і залишив слід у літописах. Цей воїн не сидів у палатах Києва, а гасав степами, сповнений жаги до нових земель.
Уявіть шум битви, де сталь дзвенить об щити, а князь, з чубом на голові, гарчить на ворогів, наче вовк на здобич. Саме так його бачили візантійці – похмурим, але величним. Святослав не просто завойовував; він переписував мапу Східної Європи, розбиваючи кістяк Хозарського каганату й кидаючи виклик імперії Костянтина. Його епоха – час, коли Русь з скромного князівства перетворювалася на грізну силу.
Раннє дитинство та тінь регентства Ольги
Близько 938 року, у серці Києва, з’явився на світ єдиний син князя Ігоря Рюриковича та його розумної дружини Ольги. Точна дата народження губиться в тумані часів – історики коливаються між 934 і 940 роками, але всі сходяться на тому, що хлопчик виріс у вихорі воєн. Усього п’ять років йому виповнилося, коли 943-го Ігор загинув від рук древлян, розтягнутий між двома деревами за надмірну данину.
Ольга, жінка залізної волі, узяла владу в свої руки. Вона спалила Іскоростень, помстилася древлянам і хрестилася в Константинополі, прокладаючи шлях християнізації Русі. Під її опікою Святослав ріс воїном: літописець згадує, як у шість-сім років він уже гарцював на коні й метав списи в ціль. Цей епізод з “Повісті временних літ” малює образ майбутнього полководця – не тендітного хлопчика, а маленького хижака, готового до полювання.
Регентство тривало до 964 року, майже два десятиліття. Ольга укріпила державу уроками, податками й дипломатією, але син її був іншим – не дипломатом, а мечем. Коли мати померла 969-го, Святослав, якому за консенсусом істориків було за тридцять, нарешті взяв повну владу. Він розсадив синів по землях: Ярополка в Києві, Олега у древлян, Володимира в Новгороді. Русь чекала бурі.
Образ воїна: чуб, намисто й дикий погляд
Візантійський історик Лев Диякон, очевидний свідок подій 971-го, намалював портрет, що оживає перед очима: середній зріст, ясно-сині очі під кошлатими бровами, короткий ніс, тонкі вуса над голеним підборіддям. Голова поголена, лише з одного боку звисав довгий чуб – знак князівського роду, прототип козацького оселедця. У вусі блищала золота сережка з рубіном і перлинами, а білий одяг вирізнявся чистотою серед брудних воїнів.
Святослав не знав розкоші: спав на землі з сідлом під головою, їв конину, коли бракувало їжі. Літописець називає його хоробрим, але диким – гарчав у бою, як пантера. Знаменитий вислів “Іду на ви!”, надісланий булгарам і хозарам, розкриває честь воїна: не ховався в засідках, а попереджав про удар. Його стиль життя – чиста скіфська вольниця, де князь зливався з дружиною в єдине ціле.
Язичник до кісток, він ігнорував християнство матері, поклоняючись богам предків. Цей образ – не цивілізований правитель, а степовий вовчара, що лякав Візантію своєю вольністю. Грушевський прозвав його “козаком на престолі”, і це влучно: Святослав передвіщав гетьманів Запоріжжя.
Східні походи: удар по серцю Хозарії
У 964-му Святослав рушив на в’ятичів – слов’ян між Окою та Волгою, що платили данину хозарам. Взимку в лісах він змусив їх присягнути Києву. Наступний крок – легендарний похід 965-го: “Іду на ви!” – і хозарський каганат, що панував століттями, розлетівся вщент.
Руси взяли Білого Вежу (Саркел), спалили Ітіль – столицю на Волзі. Далі – касоги й яси на Кавказі, Тмутаракань. Хозари, що душили торгівлю слов’ян, зникли з карти. Мусульманські хроніки датують це 969-м, але “Повість временних літ” чітка: 965-й, під проводом Святослава. Суперечності є – дехто приписує волзьким русам, – але консенсус: київський князь добив каганат.
Перед таблицею ключових походів варто зазначити: Святослав пройшов тисячі верст, розширивши Русь від Балтики до Кавказу. Ось хронологія для ясності:
| Рік | Ціль | Результат |
|---|---|---|
| 964 | В’ятичі | Підкорені Києву |
| 965–966 | Хозари (Ітіль, Саркел) | Каганат розгромлено |
| 967 | Болгарія (Переяславець) | Завойовано за угодою з Візантією |
| 969–971 | Болгарія, Візантія (Доростол) | Договір, відступ |
Дані з “Повісті временних літ” та візантійських хронік (uk.wikipedia.org). Ці перемоги звільнили східні шляхи торгівлі, але відкрили степи печенігам.
Балканський вир: від Переяславця до Доростолу
967-го візантійський посол Калокір заманив Святослава на Дунай: “Бий болгар!” Князь узяв 10 тисяч воїнів, флотилію, союзників – угорців, печенігів. Переяславець упав, став “серцем” нових володінь. Святослав мріяв перенести туди столицю: “Тут центр торгівлі, від греків срібло, від болгар шкури, від русів віск”.
Але 968-го печеніги обложили Київ. Князь повернувся, розігнав кочівників. Після смерті Ольги – другий похід: 970-го розгромив болгар під Аркадіополем, дійшов до Фракії. Візантія, злякавшись, уклала мир. Та 971-го Іоанн Цимісхій обложив Доростол. Руси трималися три місяці, билися люто – потопили вершників, але гроза й голод зламали. Договір: відступ з продовольством, але без поразки.
Святослав вийшов гордо: “Не скорився, а уклав мир на рівних”. Втрати величезні – тисячі з обох боків, – але Русь здобула славу.
Геройська смерть і кривава спадщина
Навесні 972-го флотилія Святослава пливла Дніпром додому. Воєвода Свенельд радив обійти пороги сушею, але князь гордо: “Не гоже скіфам тікати”. Печеніги хана Куря влаштували засідку біля Белобородьків. Усі загинули, з черепа князя Куря вирізав чашу – символ перемоги. Літописець оплакує: “Паганський звичай”.
Сини розділили Русь: Ярополк у Києві, але міжусобиці спалахнули – Олег загинув 977-го, Володимир убив брата 980-го й хрестив Русь. Походи батька розширили кордони, але виснажили сили, запросивши орди в степи.
Спадщина Хороброго: від літописів до пам’ятників
Святослав лишився символом незламності: пам’ятники в Запоріжжі, Києві, Маріуполі, полк спецпризначенців на його честь. У культурі – картини Семирадського, романи, пісні “Суренж”. Він створив протодержаву від моря до моря, посилив торгівлю, але його вольниця коштувала єдності. Сучасні історики бачать у ньому прототип козацьких ватажків – вільного воїна, що боровся за славу.
Його ера скінчилася, але дух рейдів живе: у кожному, хто стоїть за свою землю з мечем напоготові.
Цікаві факти ⚔️
- 🔥 Чуб-передвісник козацького оселедця: Пасмо волосся з одного боку – знак роду, що перекочувало до запорожців через століття.
- 🌊 Флотилія на Дунаї: 967-го Святослав доправив 2000 човнів, розбивши болгар без втрат.
- 💀 Чаша з черепа: Печеніг Куря пив з черепа князя, як скіфський звичай – символ вічної ворожнечі степу й лісів.
- ⚡ Гарчання в бою: Візантійці тремтіли від його вовчого рику, що наводив жах на поле битви.
- 🏰 Мрія про Переяславець: “Серце Русі” мало стати новим Києвом, центром торгівлі сріблом і медом.
Такий був Святослав – буря, що змінила хід історії, лишивши після себе легенди про честь і відвагу. А степи досі шепочуть його ім’я на вітрі.
Залишити відповідь