Нафтопровід «Дружба» простягається на карті як потужна вена, що живить серце Європи сирою нафтою з глибин Татарстану. Ця гігантська система довжиною понад 4900 кілометрів починається в Альметьєвську, мчить через Самару та Унечу в Росії, зачіпає Білорусь біля Мозиря і розгалужується: північна гілка прямує до Польщі та Німеччини, південна – через українські Броди до Словаччини, Чехії й Угорщини. На мапах він виглядає мережею товстих ліній, що переплітаються кордонами, несучи до 1,4 мільйона барелів на добу – це мільйони тонн “чорного золота” щороку.
Уявіть, як ця труба, побудована в 1960-х, пережила розпад Союзу, санкції та навіть дронові атаки 2025-го, але досі пульсує нафтою для Угорщини та Словаччини. Через Україну проходить ключова південна гілка – близько 700 кілометрів, де “Укртранснафта” заробляє мільярди гривень на транзиті. А тепер розберемося, чому цей маршрут на карті став не просто інфраструктурою, а справжнім геополітичним нервом континенту.
Карта нафтопроводу «Дружба» часто з’являється в новинах: червоні лінії від Унечі до Бродів, синьо-жовті акценти на українській території. Вона показує не лише шлях нафти, а й точки напруги – станції Унеча чи Никольське, де в серпні 2025-го спалахнули пожежі від ударів. Ця схема пояснює, чому Європа досі залежить від російських родовищ, попри всі ембарго.
Історія народження: від радянської мрії до трансконтинентального гіганта
Усе почалося в 1958 році на засіданні Ради Економічної Взаємодопомоги, коли соціалістичний табір вирішив з’єднати радянські нафтові родовища з заводами Східної Європи. Будівництво першої нитки стартувало 10 грудня 1960-го від Бродів до словацького кордону – робітники рили траншеї вручну, прокладаючи труби діаметром 720 міліметрів. Уже 6 лютого 1962-го нафта хлинула до Чехословаччини, а 12 вересня – до Угорщини. Офіційний запуск 15 жовтня 1964-го став тріумфом: “Дружба” забезпечила 50 мільйонів тонн нафти щороку для братніх народів.
Друга черга, з потужнішими трубами до 1220 мм, добудована в 1974-му, подвоїла пропускну здатність. Розпад СРСР у 1991-му не зупинив потік: Україна створила “Магістральні нафтопроводи ‘Дружба'”, згодом – “Укртранснафту”. У 2002-му запустили реверсний Одеса-Броди, аби качати каспійську нафту на Захід. Ця еволюція перетворила радянський проект на багатонаціональну систему, де Росія (“Транснефть”) контролює старт, а Європа – кінець.
Та історія не без драм: у 1996-2001 роках через фінансові кризи транзит падав, але “Дружба” вистояла, ставши символом енергетичної взаємозалежності. Сьогодні, на карті 2026-го, її лінії нагадують про ті часи, коли нафта текла без кордонів.
Маршрут нафтопроводу «Дружба» на карті: від джерела до розгалужень
Розгляньте схему уважно: нафтопровід «Дружба» на карті – це не пряма лінія, а розгалужена мережа з чіткими сегментами. Починається в Альметьєвську (Татарстан), де з’єднується з родовищами Ромашкінського нафтоносного району. Далі – 1200 кілометрів через Самару, Сизрань, Пензу до Унічі (Брянська область), серце перекачки з насосними станціями, що тиснуть нафту тиском до 100 атмосфер.
З Унічі нафта мчить 106 кілометрів до білоруського Мозиря – тут ключове розгалуження. Північна гілка (441 км Білоруссю, потім Польщею) сягає Шведта в Німеччині; південна (32 км до України) входить у Берестечко, Плещівку, Броди. В Україні – 691 км першої нитки (362 км до Бродів 720 мм, далі 530 мм), де труба петляє Волинню, Галичиною, минає Стрий (ризик для водозаборів). Виходять у Словаччину біля Ужгорода, звідки – до Чехії (Литавіце) та Угорщини (Фенешлітеш).
Щоб усе було наочно, ось таблиця ключових ділянок:
| Ділянка | Довжина (км) | Країни | Діаметр (мм) |
|---|---|---|---|
| Альметьєвськ – Унеча | ~1200 | Росія | 820–1220 |
| Унеча – Мозир | 106 | Росія/Білорусь | 1020 |
| Мозир – Броди – Словаччина | ~700 | Білорусь/Україна/Словаччина | 530–720 |
| Північна гілка (Мозир – Шведт) | ~1000 | Білорусь/Польща/Німеччина | 630–820 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, transneft.ru. Ця таблиця спрощує карту, але реальний маршрут петляє лісами, полями, іноді вздовж річок – як Стрий в Україні, де екологічні ризики змусили переносити трубу в 2020-му.
Додаткові гілки: від Брянська до Латвії/Литви (неактивні), чи реверс Одеса-Броди для каспійської нафти. На Google Maps чи спеціальних схемах (як у Bloomberg) видно скупчення станцій – понад 40 насосних, що тримають тиск.
Технічні потужності: чому «Дружба» – один з найміцніших
Труби з корозійостійкої сталі, ізольовані бітумом і катодним захистом, витримують -50°C до +50°C. Потужність – 1,2–1,4 млн барелів/добу, але пік сягав 2 млн. Насоси на 39 станціях штовхають нафту групами по 5–10 МПа. Оператори: “Транснефть” (Росія, 74%), “Укртранснафта” (Україна, південна гілка), PERN (Польща).
- Переваги: Надійність – 99% uptime, низькі втрати (0,1% на 1000 км), масштабованість через паралельні нитки.
- Особливості в Україні: Дві нитки по 700 км, з відгалуженнями до НПЗ у Дрогобичі чи Надвірній (історично).
- Модернізація: У 2020-х додали SCADA-системи для моніторингу, дрони для інспекцій.
Після списків стає ясно: це не просто труба, а високотехнологічна артерія, де кожен кілометр – інженерний подвиг. Та геополітика додає перцю.
Геополітика на карті: від залежності до конфронтації
«Дружба» годувала НПЗ у Шведті (20% німецької нафти колись), Мозирі, Литавіце. Після 2022-го північна гілка мертва – санкції ЄС закрили Польщу/Німеччину для РФ-нафти. Південна жива: Угорщина (4,7 млн т/2024), Словаччина (3,9 млн т), Чехія (2,7 млн т). Україна отримала 10 млрд грн транзиту – це 1% бюджету.
Атаки 2025-го на Унечу (серпень, пожежі) та Никольське зупиняли потік, дратуючи Орбана: Угорщина заборонила в’їзд українським посадовцям. Словаччина погрожувала дизелем. ЄС планує альтернативи – Адріатику чи сербський трубопровід. Казахстанська нафта транзитом рятує ситуацію, доходячи до Німеччини.
Аварії, що потрясли: чорні сторінки «Дружби»
19 квітня 2019-го – катастрофа: хлориди в нафті з Самари забруднили 5 млн тонн, зупинка на місяць, збитки $1 млрд. “Транснефть” виплатила компенсації. Вибух у Брянську 2022-го – диверсія, але труба цула. Польща 2023-го – витік у Ходечі.
2025-й – пік: 13 серпня Унеча горить, 18-го Никольське, 21-го повторно Унеча, 1 грудня підрив біля Казинських Висілок. Кожна атака – пожежі, зупинки, дипломатичні скандали. Екологія страждає: ризик для Стрия в Україні реальний, хоч і мінімізований.
- Виявлення: сенсори фіксують аномалії за хвилини.
- Реакція: автоматичні засувки, евакуація.
- Відновлення: ремонт за 2–5 днів, як у серпні 2025-го.
Ці інциденти роблять карту небезпечною – лінії «Дружби» тепер з зонами ризику.
Цікаві факти про нафтопровід «Дружба»
- Найдовший у світі за гілками – до 8900 км з відгалуженнями!
- Перекачав понад 5 млрд тонн нафти з 1964-го – еквівалент 35 тис. танкерів.
- У 2019-му забруднена нафта пофарбувала Волгу в “хімічний” колір – фото облетіли світ.
- В Україні труба проходить біля Карпат – найближче до Львова 50 м від річки.
- Прізвисько “артерія дружби” іронічно контрастує з атаками 2025-го.
Ці перлини додають шарму сухим схемам.
Статус на 2026 рік: що показує свіжа карта
Станом на січень 2026-го південна гілка качає ~700 тис. барелів/добу – переважно РФ-нафту до Угорщини/Словаччини, плюс казахстанська. Зупинки рідшають, але Угорщина форсує сербський трубопровід (5 млн т/рік). Україна наполягає на транзиті, ЄС тисне санкціями. Транзит приніс 11 млн тонн у 2024-му – мінімум, але стабільний дохід.
Карта еволюціонує: нові лінії TAL чи Адріатика витісняють «Дружбу», але її роль у Центральній Європі тримається. Україна диверсифікує – більше каспійської, менше залежності.
Наслідки для України та сусідів: економіка й ризики
Для Києва – 10 млрд грн річного доходу, робочі місця, але й вразливість: атаки зачіпають транзит. Угорщина/Словаччина ризикують НПЗ – MOL у Фенешлітеш, Slovnaft. Європа переходить на море: 90% РФ-нафти танкерами. Майбутнє – в альтернативах, але «Дружба» пульсує, нагадуючи про зв’язки.
На карті цей маршрут – не просто лінії, а історія залежностей, конфліктів і можливостей. Слідкуйте за новинами: наступний поворот може змінити все.
Залишити відповідь