Павло Паліса: біографія бригадного генерала "Хантера"

Зміст

Павло Сергійович Паліса, відомий у колах Збройних Сил України позивним “Хантер”, народився 14 лютого 1985 року в Білоруській РСР, у родині військовослужбовця. Сьогодні, у 2026 році, він бригадний генерал і заступник керівника Офісу Президента України, пройшовши шлях від мотопіхотного командира до ключового гравця в оборонній політиці країни. Його кар’єра – це не просто ланцюг посад, а справжня сага про стійкість, де кожен крок викуваний у вогні бойових дій на Донбасі та під час повномасштабного вторгнення. Від боїв за Бахмут до стратегічних рішень у владних кабінетах, Паліса втілює дух української армії, де дисципліна переплітається з людяністю.

Дитинство хлопця минало в ритмі військових містечок: переїзди, нові обличчя, сувора дисципліна батька-полковника. Перший клас школи – у Москві, де Сергій Паліса здобував освіту. Ці роки заклали фундамент: Павло рано зрозумів, що армія – це не лише накази, а й відповідальність за людей. Уже в Національній академії сухопутних військ у Львові він вирізнявся відзнакою, а пізніше доповнив знання в американському коледжі – диплом отримав навіть під обстрілами 2022-го.

З 2014 року “Хантер” на фронті, командував батальйонами й бригадами, де кожна операція вимагала не лише тактики, а й емпатії до бійців. У 93-й окремій механізованій бригаді “Холодний Яр” його підрозділи тримали Бахмут, витримуючи шалений тиск. Сьогодні в ОП він координує мобілізацію та забезпечення фронту, наголошуючи, що Україна на кінець 2025-го покривала 50% потреб самостійно. Така еволюція робить його фігурою, яка надихає як воїнів, так і цивільних.

Раннє життя: військові містечка як перша школа мужності

Снігопад лютого 1985-го в білоруському містечку став початком історії, сповненої переїздів і запаху казарм. Батько Сергій, полковник запасу, служив у Радянській армії, тож сім’я Паліси постійно мігрувала: від Білорусі до України, з зупинками в Москві. Павло згадує, як у першому класі московської школи відчував себе чужим серед “стабільних” однокласників – це загартувало характер, навчивши адаптуватися блискавично, ніби змінювати позиції під вогнем.

Військове середовище формувало світогляд: розмови за вечерею про стратегію, дисципліну, честь. Батько не просто вчив – показував приклад, передаючи синові любов до професії. Молодший брат Дмитро, згодом “Рубін”, пішов слідами, ставши одним із наймолодших комбатів. Ця династія воїнів – рідкість, де брати Паліси стали легендами сучасної ЗСУ. Павло часто підкреслює: дитинство в містечках навчило його цінувати товаришів більше за накази.

До 17 років юнак чітко знав свій шлях. У 2002-му вступив до Львівського інституту сухопутних військ – не випадково, а як логічний крок у велику родинну справу. Тут, серед суворого графіку, зародився “Хантер” – мисливець за перемогами, готовий до будь-яких випробувань.

Освіта: від Львова до Форт-Лівенворта

У 2007 році Павло Паліса з відзнакою закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, спеціальність – військове управління та інженерна механіка. Це не просто диплом: тут він опанував тактику, де кожна формула механіки перетворювалася на порятунок життів. Львівські викладачі пам’ятають його як лідера, здатного мотивувати групу одним поглядом.

Далі – командно-штабний інститут Національного університету оборони України в 2019-му, де фокус на оперативному рівні. Але вершиною став Командно-штабний коледж Сухопутних військ США у Форт-Лівенворті, Канзас. Навчання перервалося вторгненням 2022-го: Паліса повернувся на фронт, очоливши 5-й штурмовий полк. Диплом привезли йому в Україну в червні – символ, що знання не зупиняються перед війною.

Ця освіта вирізняє “Хантера”: поєднання радянської спадщини батька, української тактики та американського стратегічного мислення. Він наголошує: “Тактика без емпатії – порожній звук”. Такі знання стали ключем до успіху в Бахмуті, де бригада витримала 8 місяців пекла.

Початок служби: перші випробування в ЗСУ

З 2002-го Паліса – лейтенант, служба в механізованих частинах. Ранні роки – навчання на практиці: від взводу до роти, де кожен маневр відточував інстинкти. До 2014-го – штабна робота, але Майдан і війна на Донбасі змінили все. “Хантер” вирушив на схід як доброволець, хрещенням вогню стали бої за Слов’янськ і Дебальцеве.

Тут проявилася його фішка: баланс сили й турботи про бійців. Підлеглі згадують, як він особисто вивозив поранених під Grad-ами, ризикуючи собою. Ці роки закаляли – від молодшого офіцера до майора, де кожна ротація додавала шрамів, але й досвіду.

До повномасштабної війни – командир 15-го мотопіхотного батальйону “Суми”. Навчання в США перервалося, але дух “Сум” – запеклих оборонців – став його візитівкою.

Повномасштабне вторгнення: від “Сум” до штурмового полку

24 лютого 2022-го – ракети над головами, Паліса в складі “Сум” тримає Харківський напрямок. Батальйон стає щитом: контратаки, засідки, де кожен танк – трофей. Перехід до 5-го окремого штурмового полку – стрибок у пекло: штурми позицій, де земля кипить від вибухів.

Під його командуванням полк брав ключові висоти, руйнуючи логістику ворога. Бійці шепочуть: “Хантер бачить усе – від дрона до душі солдата”. Диплом з США прийшов саме тоді – іронія долі, де теорія рятувала на практиці.

Цей період – пік тактичного розквіту: втрати мінімальні завдяки ротаціям і психології. Паліса ввів “батьківські” перевірки: розмови з бійцями перед боєм, що рятували психіку.

“Холодний Яр”: Бахмутська фортеця під командуванням Паліси

У 2023-му – 93-та ОМБр “Холодний Яр”, елітна механізована сила з традиціями УПА. Бахмут – найкривавіша битва: 8 місяців м’ясорубки, де бригада тримала центр. Паліса описує: “Рубалися жорстко, як у мясорубці, але трималися”. Вороги втрачали тисячі, “Вагнер” розсипався на їхніх позиціях.

Тактика “Хантера”: дрони, артилерія, ротації. Бригада мала 10 Героїв України, семеро посмертно. Він хвалив бійців публічно, вручаючи нагороди під обстрілами. Соледарські бої – продовження: утримання флангів, де кожна траншея – фортеця.

У 2024-му бригада під його оком стала еталоном: низькі втрати, високі трофеї. Перехід до наступу – його мрія, але доля скерувала в ОП.

Від фронту до Офісу Президента: нова роль у 2024-2026

29 листопада 2024-го указ Президента: Паліса – заступник керівника ОП. З фронту до кабінетів – шок, але логіка: досвід для реформ. Він курує оборону, мобілізацію, підготовку ЗСУ. У 2025-му програма “Контракт 18-24” – його ініціатива: перші нагороджені орденами “За мужність”.

Кінець 2025-го: Україна забезпечує 50% фронту самостійно – його слова в Укрінформі. У 2026-му, 24 лютого, указ №153/2026 – бригадний генерал. Паліса на фронтах: перевірки корпусів, мотивація бригад. Роль – міст між армією і владою, де кожне рішення рятує життя.

Він критикує: мобілізація після боїв – must, боєздатність понад усе. Суспільство сперечається, але цифри переконують.

Нагороди: визнання героїзму

Орден Богдана Хмельницького III ступеня (13 січня 2023, указ №17) – за мужність на фронті. Хрест бойових заслуг (28 листопада 2023, №791) – за самовідданість у Бахмуті. Ці нагороди – не прикраси, а пам’ять про загиблих.

Джерело: president.gov.ua.

Перед таблицею ключова хронологія для наочності:

Рік	Посада/Подія
1985	Народження в БРСР
2007	Випуск НАСВ ім. Сагайдачного
2014	Перші бої на Донбасі
2021-2022	Комбат “Суми”, 5 ОШП
2023-2024	Командир 93 ОМБр, Бахмут
29.11.2024	Заступник керівника ОП
24.02.2026	Бригадний генерал

Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org. Ця хронологія ілюструє динаміку: від солдата до генерала за роки війни.

Сім’я та спадщина: династія Паліси

Батько Сергій – взірець, брат Дмитро (“Рубін”) – полковник, командир спецзагону 71 ОЄБр, згодом заступник у 30 ОМБр. Брати – символ: Павло стратег, Дмитро тактик. Особисте життя Паліси тримає в тіні, фокус на службі. Але бійці знають: він дзвонить родинам загиблих, несе тягар.

Його спадщина – живі бригади, реформи. У 2026-му “Хантер” мріє про перемогу, де кожен українець – воїн у душі.