Лариса Косач, відома всьому світу як Леся Українка, розмовляла щонайменше десятьма мовами вільно, а якщо врахувати класичні та ті, якими вона бралася за самовдосконалення, то й до чотирнадцяти. Ця тендітна жінка з залізною волею не просто декламувала вірші українською – вона занурювалася в глибини Байрона англійською, шепотіла з Гомером давньогрецькою і сперечалася з Гейне німецькою. Її мозок був справжньою бібліотекою народів, де кожна мова додавала нового кольору до палітри творчості.
Уявіть: хвороба скувала тіло, але дух Лесі мандрував Європою, Кавказом, Стародавньою Грецією. З дитинства, в родині Косачів на Волині, де мати Олена Пчілка була справжнім педагогом-ентузіастом, мови ставали не уроками, а пригодами. Французька текла краще за російську, німецька відкрила філософію, а латина з грецькою оживили античних богів. Це не суха статистика – це ключ до розуміння, чому її “Лісова пісня” дихає універсальним болем, а драми пульсують ритмами Шекспіра.
Точне число мов завжди викликає суперечки серед дослідників: uk.wikipedia.org фіксує слов’янські плюс європейські та класичні, а деякі біографи на radiosvoboda.org додають чеську й грузинську. Консенсус – близько дванадцяти на високому рівні. Але давайте розберемося по поличках, бо за цифрами ховається історія подолання, натхнення і революції в українській літературі.
Слов’янські мови: коріння, що живили душу
Українська була для Лесі не просто мовою – це була зброя проти імперської цензури, мелодія народних пісень, які вона записувала сотнями. З дитинства в Новограді-Волинському вона чула її в казках матері, співала в хорі з братами. Навіть у найважчі моменти туберкульозу, лежачи в Криму чи Грузії, писала листи українською, відстоюючи її як “мову нації”.
Російська увійшла в життя через гімназійні програми, які мати адаптувала вдома. Леся володіла нею досконало, перекладала Гоголя й Тургенєва, але з презирством ставилася до “імперського ярма”. У листах до Ольги Кобилянської скаржилася: вимова гірша, ніж у природних носіїв, але граматика бездоганна. Ця мова допомогла публікувати статті в петербурзьких журналах, обходячи заборони.
Польська, як сусідська на Волині, вливалася природно – через сусідів, книги Міцкевича. Перекладала “Пана Тадаша”, відчуваючи спорідненість у боротьбі за свободу. Болгарська та чеська приходили пізніше, в 1890-х, через слов’янські конгреси й переписку з інтелектуалами. Болгарську опанувала швидко завдяки подібності, сербську згадують у контексті балканських мотивів. Ці мови робили Лесю мостом між народами, що боролися з османами чи австрійцями.
- Українська: Рідна, творча основа – понад 200 творів, фольклорні збірки.
- Російська: Вільна для критики й публікацій, але з іронією до “кацапської”.
- Польська: Літературна, для перекладів романтиків, подорожей Галичиною.
- Болгарська/Чеська: Розмовна, для слов’янської солідарності, листування.
Після такого арсеналу слов’янських мов Леся почувалася як у родині – кожна додавала тепла, але українська лишалася серцем. Переходьмо до Європи, де її геній розквітнув ще яскравіше.
Західноєвропейські мови: вікна у світ свободи
Французька завоювала Лесю в 1883-му, під керівництвом матері. “Володію нею краще, ніж російською”, – хвалилася в листах. Читала Гюго в оригіналі, перекладала “Каторжників”, черпаючи сили для власних героїнь-бунтарок. Під час лікування в Ніцці розмовляла з лікарями, філософствувала про революцію.
Німецька йшла пліч-о-пліч: Гейне, Гете, Гауптман. У 1892-му вийшла “Книга пісень” Гейне українською – шедевр, де ліричність оригіналу ожила в українській строфі. Лікувалася в Карлсбаді, сперечалася з професорами. Англійська прийшла підлітком: Шекспір, Байрон, Свіфт надихнули “Камінний господар”. Хоч розмова була слабшою, читання – блискуче.
Італійська розквітла в 1890-х, під час мандрів Римом: Данте, Петрарка, Ада Негрі. Перекладала сонети, відчуваючи середземноморське тепло. Іспанська та шведська – пізні гості: в Єгипті чіплялася за Дон Кіхота, скандинавську пробувала для Ібсена. Ці мови перетворювали подорожі на школу життя.
| Мова | Рівень володіння | Приклади перекладів |
|---|---|---|
| Французька | Вільний, кращий за рос. | Гюго “Каторжники”, Метерлінк |
| Німецька | Вільний | Гейне “Книга пісень”, Гауптман |
| Англійська | Читання, переклад | Байрон, Шекспір, Свіфт |
| Італійська | Літературний | Данте, Ада Негрі |
Дані таблиці базуються на біографічних дослідженнях з uk.wikipedia.org. Ці мови не просто інструменти – вони формували світогляд, роблячи Лесю 유럽ською інтелектуалкою в українському тілі.
Класичні мови: повернення до джерел мудрості
У 1881-му, в Києві, з братом Михайлом Леся взялася за латину й давньогрецьку за гімназійною програмою. Не для школи – для душі. Гомер оживав у перекладах “Іліади”, Софокл у “Едіп-цар”. У 19 років написала підручник “Стародавня історія східних народів”, спираючись на первинні тексти. Ці мови дали їй вічність – античні трагедії стали моделлю для “Оргії” чи “Кассандри”.
Латина відкрила римських поетів, філософів; грецька – міфи, що перегукуються з українським фольклором. Навіть у Сурамі, в Грузії, де вчила грузинську від Нестора Гамбарашвілі, класика лишалася основою. Без них не було б тієї епічності в поемах.
Як Леся опановувала мови: секрети самоосвіти
Без університету, з хворобою, що крала сили, Леся творила диво. Мати складала програми: з 6 років – французька, німецька. Приватні вчителі для музики, малювання, але мови – самостійно. Метод простий: читати оригінали, перекладати, обговорювати з Драгомановим у листи. Подорожі – практика: Італія для італійської, Німеччина для німецької.
- Занурення: жити текстом, як у “Фаусті” Гете.
- Переклад як тренування: від уривків до повних творів.
- Листування: з Кобилянською польською, з грузинськими друзями.
- Самодисципліна: щоденні уроки, попри лихоманку.
Такий підхід робить її прикладом для сучасних: мови – не тягар, а свобода. У 2026-му, коли Duolingo панує, Леся нагадує – справжнє знання в контексті культури.
Переклади: доказ генію в дії
Понад 200 перекладів – від Гомера до Метерлінка. З польської Міцкевича черпала патріотизм, з англійської Байрона – бунт. “Камінний господар” перегукується з “Дон Жуаном”, але українською душею. Ці роботи збагачували “Плеяду” – гурток перекладачів, де Леся складала списки must-read.
Вплив двосторонній: світ знав Україну через її переклади, а Україна – світ через Лесю. Навіть грузинська поезія увійшла в українську скарбницю.
Вплив мов на творчість: універсальний голос
Мови розширили горизонти: античні мотиви в “Боярині”, романтизм у “Contra spem spero”. Українська ставала синтезом – сильнішою завдяки Гейне, глибшою від Гомера. Леся не імітувала – трансформувала, роблячи українську голосом Європи. У часи русифікації це був акт опору.
Цікаві факти про мови Лесі Українки
Ви не повірите, але Леся вчила грузинську в Сурамі, обмінюючись уроками французької з Нестором Гамбарашвілі – так народився інтерес до Сходу. Французькою володіла настільки, що мріяла писати драми, як Расін. Перекладала санскрит і коптську – для історичних есе. У листі 1903-го зізналася: “Скільки мов знаю – стільки разів я людина”. Болгарську опанувала за місяці, бо “слов’янська кров кликала”. А шведську кинула після Ібсена, бо “скандинавська холодність не для мене”. Ці перлини з листів показують: мови були її крилами.
Грузинська додалася в 1907-му, під час лікування: уроки від місцевих оживили кавказькі мотиви. Чеська й сербська – через “Плеяду”, для балканських епопей. Навіть арабські слова чула в Єгипті. Леся доводить: геній не в числі, а в глибині. Її спадщина пульсує багатством світів, запрошуючи нас учитися так само – з пристрастю й без меж.
Залишити відповідь