Тепле мерехтіння маленького вогника в лампадці розганяє морок грудня, ніби шепіт про те, що навіть у найтемніші ночі є місце для тепла. Цей вогонь, запалений у печері, де колись народився Ісус Христос, мандрує тисячі кілометрів, щоб торкнутися сердець мільйонів. Кожного року напередодні Різдва він стає мостом між людьми, країнами та епохами, несучи послання миру в часи, коли світ так потребує його.
Уявіть собі, як юний скаут обережно несе лампу з безкінечним полум’ям через кордони, а за ним – ланцюг рук, що передають це диво далі. Вифлеємський вогонь миру не просто традиція – це жива енергія єдності, яка оживає в очах дітей, у молитвах родин і навіть на передовій, де бійці запалюють від нього свічки в окопах.
Походження: як австрійське диво запалило Європу
Все почалося в 1986 році в Австрії, де телерадіокомпанія ORF з Лінца вирішила створити благодійну акцію для дітей з інвалідністю та нужденних. Тоді ще ніхто не уявляв, що маленький вогник з Вифлеєму перетвориться на глобальний символ. Ініціатором став скаутський провідник Бертль Ґрюнвальд, який переконав побратимів узятися за справу. За даними uk.wikipedia.org, першого року вогонь запалили в Гроті Різдва і привезли до Відня, де передали сиротинцям і лікарням.
Наступні роки акція набирала обертів. У 1989-му польські, чеські та угорські скаути отримали полум’я першими за межами Австрії, поширивши його до Праги, Кракова й Будапешта. Словацькі скаути в 1990-му організували унікальний поїзд, прикрашений ялинками, який відвідав 72 міста. Цей ентузіазм, ніби вогняна хвилі, захопив континент, перетворивши різдвяну благодійність на скаутську естафету.
Сьогодні ORF і австрійські скаути координують запалення щороку в листопаді. Дитина з Верхньої Австрії забирає вогонь з гроту, де палав вічний вогонь, і в спеціальній лампі летить до Відня. Там, у Віденському соборі, відбувається служба з тисячами учасників, після якої естафета стартує.
Шлях вогню: від Вифлеєму через кордони до сердець
Запалений у Храмі Різдва Христового, вогонь не гасне ні на мить. Літак австрійських авіаліній доставляє його до Відня в лампах на парафіновому пальному, стійких до вибухів – деталь, що нагадує про безпеку в подорожі. З Відня починається ланцюг: делегації скаутів розносять полум’я по Австрії, Словаччині, Польщі.
Естафета нагадує релейну гонку, де кожен осередок передає вогонь сусідам. У Німеччині його вітають у понад 380 містах, в Італії – чотири організації розносять по Неаполю, Риму, Венеції. Фінські та шведські скаути долають Полярне коло, німецькі – тисячі кілометрів авто до Росії. У 2001-му вперше до США: через Париж і Лондон літаком до Нью-Йорка, де запалили на Ground Zero.
- Європа: понад 20 країн щороку, від Ірландії до Румунії, з горами Словенії та льодом Норвегії.
- Америка: Канада з 2009-го, США з 2001-го, навіть Гренландія та Ісландія.
- Азія та Африка: Росія до Владивостока, перші кроки до Південної Америки та Африки в 2004-му.
Цей шлях – не просто логістика, а символ подолання бар’єрів. Навіть у 2002-му, під час напруги у Вифлеємі, арабський юнак передав вогонь єврейським дітям, які доправили його до Відня. За даними peacelight.org, сьогодні вогонь сяє в церквах, тюрмах, парламентах – скрізь, де потрібне тепло.
Вифлеємський вогонь в Україні: пластуни несуть світло через війну
В Україні історія почалася приватно в 1992-му: пластуни Києва, Львова й Одеси привезли вогонь самотужки. Офіційно – з 1998-го, коли польські скаути ZHP передали його на кордоні Рава-Руська – Гребенне. З колядками, подарунками й молитвами естафета увійшла в українські домівки.
Пласт став головним носієм традиції. Щороку вони розносять полум’я по областях: від Закарпаття до Харківщини. У 2006-му група піднялася на Говерлу, прикріпивши лампадку до хреста – традиція, що триває. У 2007-му веломарафон 600 км від кордону до Києва. З 2014-го, з війною, вогонь іде на Схід: блокпости, госпіталі, окопи.
У 2025-му, попри виклики, австрійські скаути передали його 7 грудня на Михайлівській площі в Києві. Укрзалізниця вп’яте розвезла поїздами до 22 міст: Вінниця, Тернопіль, Харків, Одеса. Пластуни передали до МОН, Мінрозвитку, ДСНС, прикордонникам, ГУР (Кирилу Буданову), Музею Голодомору. Навіть у Канзас-Сіті (США) українські пластуни отримали його вперше.
| Рік | Ключова подія в Україні |
|---|---|
| 1992 | Приватний приїзд до Києва, Львова, Одеси |
| 1998 | Офіційна передача від поляків |
| 2006 | Підйом на Говерлу |
| 2013 | До Євромайдану |
| 2025 | До ЗСУ, міністерств, фронту |
Джерела даних: plast.org та mon.gov.ua. Ця таблиця показує еволюцію від локальної акції до національного символу стійкості.
Символіка: вогонь, що розтоплює лід у душах
Вифлеємський вогонь – метафора надії, як та зірка, що привела волхвів. Він уособлює жертовність Ісуса, тепло для самотніх, мир у конфліктах. У часи війни в Україні полум’я в окопах нагадує бійцям про дім, а в сиротинцях – про любов. Папа Бенедикт XVI назвав його “символом сердець”.
Цей вогник не гасне, бо несе не матерію, а дух єдності, що поєднує християн, мусульман і юдеїв. Благословлений УГКЦ, ПЦУ, РКЦ, він горить у церквах до Йордану, нагадуючи про перемогу світла над темрявою.
У сучасному світі, розколотому чварами, вогонь стає актом солідарності. Він запалює дискусії про толерантність, надихає на добрі справи – від волонтерства до дипломатії.
Цікаві факти про Вифлеємський вогонь миру
- У 1993-му вогонь подолав 40 годин до Москви, дійшовши до Владивостока – понад 9000 км!
- Під час пандемії 2020-2021 в Португалії використовували “запасний” вогонь з попереднього року.
- В Італії чотири скаутські організації координують рознос, охоплюючи від Сицилії до Альп.
- У 2002-му палестинець передав вогонь єврейським дітям – символ примирення.
- В Україні 2025-го пластуни Канзас-Сіті отримали його вперше, з’єднавши діаспору з батьківщиною.
Ці історії роблять традицію живою легендою, повною несподіванок і тепла.
Кожне мерехтіння нагадує: мир починається з малого вогника в серці. Пластуни несуть його не лише руками, а й душею, надихаючи нас усіх на подібні жести. А ви готові запалити свою лампадку й передати далі?
У цьому полум’ї – сила поколінь, що долає відстані й бурі. Воно продовжує мандрувати, чекаючи на нові руки, нові історії.
Залишити відповідь