Мертві щури лежать на бруківці Орана, ніби чорні плями на сонячному полотні повсякденності. Їхні тіла, розпухлі від бацил, передвіщають бурю, що ось-ось накриє місто. У той час, як страх повільно просочується в кожну оселю, одна людина відчуває полегшення – ніби тягар з плечей спав. Коттар, дрібний контрабандист з тіньовим минулим, раптом дихає вільніше, бо чума відволікає всіх від його гріхів.
Його очі блищать не від сліз горя, а від прихованого тріумфу. Поки сусіди ховають близьких, він рахує прибутки від спекуляцій. Ця іронія пронизує весь роман Камю: катастрофа, що руйнує тисячі доль, для одного стає рятівним колом. Коттар – єдиний, хто по-справжньому задоволений епідемією, і ця деталь оголює темні глибини людської душі.
Чума не просто хвороба – вона дзеркало, в якому відображаються справжні обличчя. Камю малює її як вічне зло, що чатує в серцях, а Коттар стає живим доказом: лихо завжди знайде тих, хто з ним порозуміється.
Місто Оран під брамою чуми: атмосфера ізоляції
Оран – типове алжирське портове місто 1940-х, з його гамірними ринками, кафе та буденними турботами. Сонце сліпить очі, море шепоче обіцянки, але раптом усе змінюється. Щури виповзають і вмирають, ніби сигнал тривоги. Епідемія закриває брами, перетворюючи Оран на в’язницю, де час тягнеться, як густа смола.
Карантин оголює емоції: розлуку з коханими, страх смерті, байдужість влади спочатку. Люди втрачають роботу, мрії, надію. Камю детально описує, як чума проникає в психіку – від заперечення до прийняття. Це не просто медична катастрофа, а метафора окупації, фашизму, будь-якого зла, що паралізує суспільство.
У цій задушливій атмосфері персонажі реагують по-різному. Доктор Ріє бореться невтомно, Тарру шукає сенс у солідарності, Рамбер вагається між особистим щастям і обов’язком. А Коттар… Він процвітає, бо хаос – його стихія.
Портрет Коттара: від параної до тріумфу
Коттар з’являється на початку, ще до чуми. Невеличкий, нервовий, з вічним переляком в очах. Він намагається повіситися – бо поліція на хвості за старі контрабандні справи. Життя здається пасткою, безвихіддю. Але щури змінюють правила гри.
Епідемія відволікає владу: суди зупинені, поліція зайнята хворими. Коттар оживає. Його рухи стають розкутими, посмішка – щирою. Він починає чорний ринок: продає сигарети, алкоголь, їжу за космічні ціни. Багатіє на паніці, заводить “друзів” серед тих, хто бореться з чумою.
Психологічно це майстерний хід Камю. Коттар – не монстр, а звичайний опортуніст. Його задоволення тихе, але глибоке: нарешті він у безпеці, рівний серед “зачумлених”. Він каже Тарру: чума сильніша за закон, то чому боротися проти неї?
Пік і падіння: еволюція в хаосі
Коли чума на піку, Коттар на вершині. Він товариський, щедрий – на словах. Радіє ізоляції, бо ніхто не втікатиме шукати його минуле. Але чума відступає… І страх повертається, посилений. Поліція звільниться, згадає про нього.
Коттар ізолюється, впадає в депресію, потім – у божевілля. Стріляє з вікна в натовп, ніби намагаючись повернути хаос. Арешт – неминучий. Його “перемога” над чумою обертається поразкою від власного егоїзму.
Цей контраст підкреслює ідею Камю: користь від зла – ілюзія, що руйнує зсередини. Коттар – попередження про ціну пристосування.
Чому Коттар – єдиний задоволений: глибинні мотиви
Камю прямо пише: серед тисяч страждань лише одна людина задоволена – Коттар. Інші потерпають по-різному. Старий астматик радіє спокою від нападів, але це дрібниця. Ріє втрачає друга, Панлю – віру після смерті дитини, Рамбер – кохану на відстані.
Для Коттара вигода двояка. Практична: чума паралізує закон, дає свободу злочинцям, можливість наживи. Психологічна: в загальному горі його провини тьмяніють, він відчуває “солідарність” з лихом.
Коттар втілює тих, хто співпрацює зі злом заради вигоди – архетип колаборанта чи спекулянта в кризах.
Це не садизм, а холодний розрахунок. Камю показує: у кожній “чуми” – війні, пандемії – з’являються такі. Їхнє задоволення тимчасове, бо зло не терпить постійних союзників.
Цікаві факти про Коттара в “Чумі”
- 🕵️ Коттар – єдиний, хто матеріально виграє від чуми, перетворюючись на успішного спекулянта чорного ринку.
- 🔗 Його самогубна спроба на початку символізує страх перед законом, який чума тимчасово розвіює.
- 😈 Камю через Коттара ілюструє “співучасників чуми” – тих, хто не опирається злу, а використовує його.
- 🌪️ Божевілля в кінці – метафора: відступ зла залишає егоїстів наодинці з совістю.
- 🦠 У реальних кризах, як пандемії чи війни, завжди з’являються “коттари” – ті, хто наживається на біді.
Контраст з іншими героями: боротьба проти пристосування
Коттар виділяється на тлі інших, ніби чорна пляма на білому.
| Персонаж | Реакція на чуму | Наслідки |
|---|---|---|
| Ріє | Бореться як обов’язок, без героїзму | Перемагає чуму, але втрачає близьких |
| Тарру | Організовує опір, шукає етичну чистоту | Гине в муках |
| Рамбер | Від egoїзму до солідарності | Знаходить сенс у боротьбі |
| Коттар | Радіє, наживається | Сходить з розуму, арешт |
Джерела: текст роману “Чума” Альбера Камю (фоліо.ua); uk.wikipedia.org.
Таблиця показує: справжня людяність – в опорі, не в користі. Коттар виграє битву, але програє війну з собою.
Опір чумі – це бунт проти абсурду буття, гідність у безнадії.
Філософський вимір: чума як вічне зло
Камю завершує хронікою Ріє: бацила чуми дрімає, чекає години. Коттар – нагадування, що зло приваблює слабких, обіцяючи легкий шлях. Його задоволення – пастка, бо ігнорує солідарність.
У сучасних “чумах” – пандеміях, війнах, кризах – образ Коттара оживає. Він змушує запитати себе: чи не шукаємо ми часом вигоди в загальному горі? Камю не моралізує, але його герой яскраво освітлює вибір між пристосуванням і бунтом.
Місто святкує перемогу, брами відчиняються. Радість лунає вулицями, але в тіні лишається урок: задоволення від лиха – найгіркіший вірус, що пожирає душу зсередини.
Залишити відповідь