Глибоко під Лук’янівською площею, де шум міських вулиць затихає в ескалаторному гудінні, ховається станція метро Лук’янівська – справжній нервовий вузол Сирецько-Печерської лінії Київського метрополітену. Ця 38-ма за рахунком станція, відкрита 30 грудня 1996 року, з’єднує центр міста з північними околицями, пропускаючи щодня тисячі пасажирів через свої мармурові зали. Розташована між “Золотими воротами” та “Дорогожичами”, вона пульсує ритмом киян, які поспішають на роботу, до магазинів чи просто додому, а в часи небезпеки перетворюється на надійне укриття.
Лук’янівська не просто зупинка – це портал у історичний район Києва, де старовинні вулички переплітаються з сучасними ТЦ. Глибина закладення сягає 69 метрів, а спуск на чотири ескалатори нагадує подорож у надра міста, де час сповільнюється під вагою землі. Тут, у пілонних залах, кожен елемент дизайну шепоче про 90-ті, коли Україна тільки-но відроджувалася, а метро розросталося, долаючи економічні кризи.
Але Лук’янівська – це ще й символ стійкості: станція пережила кілька російських обстрілів з 2022-го, швидко відновлюючись і повертаючись до життя. Сьогодні, у 2026 році, вона працює в повному режимі, приймаючи поїздів з 5:38 до 00:06, і кличе відкрити її таємниці.
Розташування: серце історичної Лук’янівки
Станція метро Лук’янівська зручно оселилася в Шевченківському районі Києва, на правому березі Дніпра, біля перетину ключових артерій – Лук’янівської площі, вулиць Січових Стрільців, Юрія Іллєнка, Дегтярівської та Білоруської. Цей мікрорайон, відомий як Лук’янівка, дихає історією: за легендою, назва походить від старости швацького цеху Луки, який оселився тут після 1845 року. Район ріс навколо залізничної станції Київ-Лук’янівка, перетворюючись на промисловий і ремісничий осередок з фабриками, базарами та першими трамвайними лініями.
Сьогодні Лук’янівка – це суміш колориту й сучасності: поруч гудуть ринки, стоять багатоповерхівки радянської забудови, а в скверах відпочивають сім’ї. Метро Лук’янівська ідеально вписалося в цей ландшафт, ставши хабом для місцевих жителів і тих, хто мандрує з центру на Поділ чи Сирець. Звідси за 5 хвилин до “Золотих воріт” – і ви в історичному серці Києва.
Доступність вражає: один наземний вестибюль інтегровано в двоповерховий павільйон з касами та торговими точками, а підземні переходи виводять прямо до ТЦ “Квадрат”. Планується другий вестибюль у сквері на Глибочицькій – з ескалаторами довжиною 48,6 метра, що полегшить пересадку на майбутню Подільсько-Вигурівську лінію.
Історія будівництва: від планів 80-х до тріумфу 96-го
Ідея станції з’явилася ще в 1986 році під робочою назвою “Вулиця Артема” – типовий штрих радянської епохи. Та 1990-го її перейменували на Лук’янівську, відображаючи локальний колорит. Будівництво стартувало в непрості 90-ті: Україна здобула незалежність, економіка хиталася, але Київметробуд не зупинився. Ковші екскаваторів рили тунелі на глибині 69 метрів, долаючи підземні води, що змусило інженерів винайти нові методи гідроізоляції.
Кошторис сягнув 25 мільйонів гривень – значна сума, де левову частку з’їв ескалаторний комплекс. Відкриття 30 грудня 1996-го стало подією: президент Леонід Кучма розрізав стрічку, а перші поїзди понесли пасажирів у нову еру. Рік потому поряд відкрився перший McDonald’s в Україні – символ західних змін, що додавав шарму локації.
У 2007–2008 роках Лук’янівську оновили: усунули течі, замінили покриття, посилили пілони. Ці роботи не просто подовжили життя станції – вони зробили її зразком надійності, готовою до викликів майбутнього.
Архітектура: мармур, світло й простір
Пілонна трисклепінна конструкція Лук’янівської – класика радянського метро, але з українським акцентом. Головний архітектор Тетяна Целіковська, разом з Михайлом Альошкіним та Володимиром Гнєвишевим, створили залу, де зеленуватий і білий мармур пілонів грає з освітленням від металевих світловодів. Центральний неф широкий, як київська долина, а бічні – затишні, ніби вулички Лук’янівки.
Платформа пряма, острівна, довжиною 101,5 метра – достатньо для 8 вагонів. Стіни облицьовано сірим гранітом, підлога – гранітними плитами з протикришковим шаром. Ескалаторний зал вражає: чотири одномаршові ескалатори чотиристрічкові, нахилом 30 градусів, несуть на поверхню за хвилини.
Інтер’єр дихає елегантністю: орнаменти на торцях платформи нагадують давньоруські мотиви, а освітлення створює ілюзію неба. Це не просто станція – це підземний собор, де кожен крок лунає ехом історії.
Технічні характеристики: інженерні дива під землею
Станція – двоколійна, з колійним розвитком для обороту поїздів. Ширина колії стандартна – 1524 мм, електрифікація 825 В постійного струму. Глибина 69 метрів робить її однією з глибших у Києві, поступаючись лише “Арсенальній”.
Ось ключові параметри в таблиці для наочності:
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Тип станції | Пілонна трисклепінна глибокого закладення |
| Глибина закладення | 69 м |
| Довжина платформи | 101,5 м |
| Ескалатори | 4 одномаршові чотиристрічкові |
| Швидкість ескалаторів | До 1,4 м/с |
Дані з uk.wikipedia.org. Ці характеристики забезпечують пропускну здатність до 50 тис. пасажирів на годину в піковий час, роблячи Лук’янівську надійним ланцюгом транспортної мережі.
З 2020 року тут є 4G від Київстар – пасажири не відриваються від світу навіть на глибині.
Лук’янівська у часи війни: від укриття до відродження
З початком повномасштабного вторгнення у 2022-му станція метро Лук’янівська стала бомбосховищем: платформи заповнювалися ковдрами, кияни жили тут тижнями. 15 березня 2022-го вибухова хвиля зачепила наземну частину, але метро не зупинилося.
Обстріли повторювалися: 29 грудня 2023-го ракета пошкодила вестибюль, 8 липня 2024-го – влучання поблизу, 18 січня та 21 липня 2025-го – балістика “Іскандер” розбила вікна й фасади. Кожен раз Лук’янівська закривалася на години, а потім поверталася: ремонтники латали скло, посилювали конструкції. У 2026-му станція сяє новим – символ незламності Києва.
Під час атак поруч горіли будівлі, як офісний центр навпроти чи McDonald’s, але платформи лишалися безпечними. Ці події додали Лук’янівській героїчного ореолу, роблячи її не просто транспортом, а частиною національної саги.
Пасажиропотік: ритм великого міста
До війни Лук’янівська приймала 40–45 тис. пасажирів на добу: пік у 2009-му – 45,1 тис., спад до 39,8 тис. у 2018-му через конкуренцію з наземним транспортом. Зелена лінія загалом перевозила мільйони, з Лук’янівською як одним з лідерів.
Війна змінила цифри: у 2022-му потік упав, але укриття додало навантаження. Сьогодні, у 2026-му, близько 30 тис. щодня – кияни повертаються, метро оживає. Це не суха статистика: за цифрами стоять історії – студент, що поспішає на пару, бабуся з базару, турист з рюкзаком.
Сусідні пам’ятки: кладовище, ринки й сучасність
Вийшовши з Лук’янівської, опиняєтесь у вируючому світі: Лук’янівське кладовище – найдавніше в Києві, де спочивають Тарас Шевченко, Лесь Курбас, репресовані. Поруч – ринок “Юність”, де торгують свіжими овочами, і ТЦ “Квадрат” з кінотеатром.
Ходіть вулицею Юрія Іллєнка до Подолу чи Дегтярівською до парку – кожен куток шепоче легенди. Лук’янівка – це базарний гамір, вулична їжа, графіті на стінах. Метро стає стартом для прогулянок, відкриваючи шар за шаром київський шарм.
Цікаві факти про станцію метро Лук’янівська
- Перший наземний вестибюль на Сирецько-Печерській лінії – унікальний для глибоких станцій.
- Під час ремонту 2007-го знайшли рештки підземних водотоків XVI століття – Лук’янівка ховає артефакти.
- Станцію зобразили на поштовій марці України – рідкісна честь для метро.
- Ескалатори тут найдовші на лінії: спуск займає 4–5 хвилин, як міні-подорож.
- У 2022-му на платформі жили родини тижнями – від подружжя з донькою до сусідів, що ділилися історіями.
Ці перлини роблять Лук’янівську не просто станцією, а живою легендою підземки.
Поради пасажирам: як освоїти Лук’янівську без стресу
Приїжджаєте вперше? Оберіть вихід до Ю.Іллєнка для ТЦ чи Січових Стрільців для кладовища. У піковий час – готуйтеся до черг на ескалаторах, тримайтеся правої сторони. Купуйте е-квиток заздалегідь – каси в вестибюлі завжди людні.
- Перевіряйте графік: поїзди кожні 2–3 хвилини вдень.
- Для маломобільних – ліфт у вестибюлі, тактильні смуги на платформі з 2020-го.
- У разі повітряної тривоги – спускайтеся на платформу, місця вистачить.
- Зарядіть телефон: розетки в переходах.
- Досліджуйте околиці: ринок поруч – для автентичних вражень.
Ці хитрощі перетворять поїздку на приємність. Лук’янівська – не кінець шляху, а початок пригод у ритмі Києва, де кожен день приносить нові історії й відкриття.
Залишити відповідь