У грудні 1873 року у Львові група українських інтелектуалів з обох боків імперського кордону — Наддніпрянщини та Галичини — зробила крок, який змінив долю національної науки. Вони заснували Товариство імені Шевченка, що згодом перетворилося на повноцінну багатопрофільну академію наук українського народу. Це була не просто чергова культурна ініціатива. Це став перший в історії України громадський науковий центр, який узяв на себе роль держави там, де держави не існувало, а українське слово й думка перебували під постійним тиском заборон.
Товариство починало з літературних завдань і видавничої справи, але швидко переросло в осередок, де формували українську історіографію, термінологію, етнографію, природничі дослідження. Воно видавало сотні томів наукових праць українською мовою в часи, коли в Російській імперії такі публікації майже неможливо було здійснити. Сьогодні, понад 150 років потому, Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) продовжує працювати як всесвітня українська академічна організація з осередками в Україні, США, Канаді та Європі.
Зародження в епоху імперських обмежень
Ідея виникла не на порожньому місці. Після Валуєвського циркуляра 1863 року та Емського указу 1876 року українська мова в Російській імперії опинилася в жорстких лещатах. Друковане слово, шкільна освіта, навіть театр — усе підпадало під цензуру. Галичина під Австро-Угорщиною мала трохи більше простору, але й там українська інтелігенція відчувала брак системної наукової роботи.
Саме тому діячі з Києва та Полтави — Олександр Кониський, Володимир Антонович, а також галицькі діячі на чолі з Кирилом Сушкевичем — вирішили створити платформу, яка б об’єднала розрізнені сили. Фінансову основу заклала Єлизавета Милорадович-Скоропадська, яка походила зі старовинних українських родів. Статут затвердили в грудні 1873 року. Перші роки товариство зосередилося на друкарні, виданні книг і консолідації інтелектуалів. За неповні два десятиліття вийшло понад дев’ятсот публікацій українською.
Це був час, коли навіть назва «український» звучала сміливо. Товариство свідомо обрало ім’я Тараса Шевченка — не просто поета, а символу служіння народу. Воно стало живим втіленням його заповіту.
Реформа 1892 року: народження справжньої академії
До кінця 1880-х стало зрозуміло: літературного товариства замало. Потрібна була структура європейського зразка — з секціями, комісіями, регулярними науковими виданнями. Ініціатори реформи — Олександр Кониський, Олександр Барвінський, Володимир Антонович — розробили новий статут. У 1892 році Товариство офіційно стало Науковим товариством імені Шевченка.
Структура повторювала найкращі європейські зразки: три основні секції — історико-філософська, філологічна та математично-природописно-лікарська. Пізніше їх кількість зросла. З’явилися комісії археографічна, етнографічна, медична, лінгвістична. Товариство почало видавати «Записки НТШ» — головний науковий журнал, який швидко став авторитетним у світі українознавства. До 1913 року вийшло понад сто томів.
Фінансування йшло від меценатів, державних субсидій Австро-Угорщини та власної господарської діяльності. Товариство придбало будинки у Львові, створило бібліотеку, музейні колекції, книгарню. Воно стало не лише науковим, а й культурним центром міста.
Золотий період під проводом Михайла Грушевського
У 1897 році на чолі НТШ став молодий історик Михайло Грушевський — йому було лише 31 рік. Саме під його керівництвом товариство досягло найвищого розквіту. Грушевський чітко сформулював мету: «стати осередком наукової праці рідною мовою, особливо в царинах, що стосуються нашого краю та народу, зібрати найширше коло наукових працівників, відданих національним інтересам».
Він організував Археографічну комісію, залучив до роботи Івана Франка, Володимира Гнатюка, багатьох інших видатних постатей. «Записки НТШ» перетворилися на справжню фабрику української науки. Саме тут паралельно з київським виданням виходили томи «Історії України-Руси» Грушевського. Франко очолював філологічну секцію, Гнатюк — вів величезну етнографічну роботу як науковий секретар.
Цей період часто називають «золотим тріо» — Грушевський, Франко, Гнатюк. Разом вони створили фундамент сучасної української гуманітаристики. Товариство встановило контакти з понад двомастами науковими установами світу. Почесними членами ставали видатні європейські вчені.
Випробування війнами та міжвоєнним періодом
Перша світова війна завдала важкого удару. Російська окупація Львова в 1914–1915 роках призвела до арештів, зокрема Грушевського, закриття друкарні, перетворення Академічного дому на казарми. Після війни Галичина опинилася під Польщею. Польська влада проводила політику обмеження українського шкільництва та науки.
НТШ продовжувало працювати, але в умовах постійного тиску. У 1920-х роках за його участі діяв Таємний український університет у Львові — єдиний вищий навчальний заклад, де можна було здобути освіту українською. Ректором був голова НТШ Василь Щурат. Студенти ризикували, викладачі читали лекції в приватних помешканнях.
Попри все, виходили нові томи «Записок», «Українська загальна енциклопедія», атласи, географічні праці Володимира Кубійовича. Товариство зберігало п’ять музеїв, величезну бібліотеку з десятками тисяч томів українки. Це була одна з небагатьох інституцій, яка системно документувала й розвивала українську науку в умовах бездержавності.
Ліквідація радянською владою та життя в еміграції
У вересні 1939 року радянські війська увійшли до Львова. Уже в січні 1940 року НТШ примусово ліквідували. Майно, бібліотеку, архіви, музейні колекції націоналізували. Частину архівів вивезли до Києва та Польщі. Багатьох членів репресували.
Але дух товариства не зник. У 1947 році в Берхтесгадені (Німеччина) емігранти відновили діяльність НТШ. Згодом постали осередки в США, Канаді, Австралії. У 1950-х роках у Європі під проводом Володимира Кубійовича тривала робота над «Енциклопедією українознавства» — грандіозним проєктом, який став одним із найважливіших інтелектуальних досягнень української діаспори.
Головний осередок у США (Shevchenko Scientific Society) та канадський осередок продовжували видавати наукові праці, проводити конференції, підтримувати зв’язок між вченими в різних країнах. Товариство фактично виконувало роль «уряду в екзилі» для української науки.
Відродження в незалежній Україні
21 жовтня 1989 року у Львові, ще за часів перебудови, група вчених відновила діяльність НТШ в Україні. Першим головою став Олег Романів. Товариство знову стало громадською академією наук — без державного фінансування, на засадах самоорганізації та меценатства.
Сьогодні НТШ в Україні налічує десятки комісій, територіальні відділення (зокрема Донецьке, яке активно працює навіть у складних умовах), бібліотеку, видавництво. У 2023 році до 150-річчя вийшла фундаментальна праця «150 років на службі української науки та культури». У травні 2024 року в США відбулася міжнародна конференція, присвячена ювілею, з участю науковців з багатьох країн.
У 2025–2026 роках товариство продовжує активну роботу: проводить наукові сесії, присуджує відзнаки, досліджує внесок українських вчених у світову науку. Зокрема, члени НТШ популяризують спадщину Івана Пулюя — фізика, чиї роботи з катодних променів та рентгенівських технологій отримали міжнародне визнання.
Структура, видавнича діяльність та глобальна мережа
Сучасне НТШ зберігає секційну структуру. В Україні діє близько 35 комісій у різних галузях — від історії та філології до природничих наук. Територіальні відділення працюють у багатьох регіонах. Окремий осередок функціонує в Донецьку (з 1997 року).
Головне видавництво — «Записки НТШ» та численні серійні видання. Товариство видає монографії, збірники, популяризаторські праці. Воно не залежить від державного бюджету, тому зберігає академічну свободу.
Глобальна мережа — одна з найбільших переваг. Осередки в Америці, Канаді та Європі дозволяють об’єднувати вчених незалежно від місця проживання. Це особливо важливо сьогодні, коли багато українських дослідників працюють за кордоном через війну.
Видатні постаті, які творили НТШ
За півтора століття через товариство пройшли сотні видатних імен. Крім уже згаданих Грушевського, Франка та Гнатюка, варто назвати Володимира Левитського (математик і голова в 1930-х), Івана Раковського (енциклопедист), Кирила Студинського (лінгвіст і голова в 1920–1930-х).
Серед почесних членів — Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Томаш Масарик, Ян Бодуен де Куртене та інші. Це підкреслює міжнародний авторитет, який НТШ здобув ще на зламі XIX–XX століть.
У сучасний період активними членами залишаються вчені, які поєднують академічну роботу з популяризацією української наукової спадщини.
Цікаві факти про Наукове товариство імені Шевченка
НТШ — це не просто історична інституція. За кожним етапом його життя стоять конкретні люди, ризики та несподівані повороти, які роблять історію товариства живою та драматичною.
- Почесними членами НТШ у різні роки обирали трьох нобелівських лауреатів: фізика Макса Планка, хіміка Фріца Прегля та Альберта Ейнштейна. Планк у листі до товариства писав про гордість за українську культуру та її прагнення до самостійності.
- Бібліотека НТШ перед Другою світовою війною налічувала понад 74 тисячі назв і 208 тисяч томів — це була найбільша систематизована колекція українки у світі. Там зберігалися унікальні стародруки, рукописи, ноти, карти. Після ліквідації 1940 року колекції розпорошили по різних установах Львова та Києва.
- У 1920-х роках НТШ фактично керувало Таємним українським університетом у Львові. Студенти навчалися в приватних квартирах, а викладачі ризикували свободою. Це був єдиний шанс здобути вищу освіту українською мовою в тогочасній Польщі.
- Саме в стінах НТШ Іван Франко систематизував величезні фольклорні та літературні матеріали. Володимир Гнатюк вів етнографічні експедиції, результати яких досі залишаються золотим фондом української науки.
- Після ліквідації 1940 року частина архівів НТШ опинилася в Польщі. Деякі документи повернулися лише через десятиліття. Це одна з причин, чому повна історія товариства досі потребує глибоких архівних досліджень.
- У 2023 році до 150-річчя НТШ вийшло фундаментальне видання «150 років на службі української науки та культури». У 2024 році в США відбулася міжнародна конференція з участю науковців з України, Канади, Німеччини, Польщі та інших країн.
- Сучасні члени НТШ активно досліджують і популяризують спадщину Івана Пулюя — українського фізика, чиї роботи з катодних променів і рентгенівських технологій випередили час. У 2025 році за цю роботу члени товариства отримали премію НАН України «За популяризацію науки».
- НТШ ніколи не мало державного фінансування в незалежній Україні. Воно виживає завдяки членським внескам, меценатам та власній видавничій діяльності — справжній приклад громадської академії в purest формі.
- Донецьке відділення НТШ, засноване 1997 року, продовжує видавати «Донецький вісник НТШ» навіть у складні роки. Це один із прикладів, як ідея товариства живе в різних регіонах України.
Кожен з цих фактів — це не просто цікавинка. Це свідчення того, наскільки глибоко НТШ вплетене в тканину української інтелектуальної історії. Воно не просто фіксувало події — воно їх творило.
Чому НТШ залишається актуальним у 2026 році
Сьогодні, коли українська наука знову переживає виклики війни, еміграції фахівців та необхідності переосмислення власної спадщини, досвід НТШ набуває нового звучання. Товариство показує, як можна зберігати наукову традицію без потужної державної підтримки — через самоорганізацію, міжнародну солідарність та відданість ідеї.
Воно продовжує видавати праці, проводити сесії, досліджувати внесок українських вчених у світову цивілізацію. Воно залишається місцем, де зустрічаються покоління — від тих, хто пам’ятає повоєнну еміграцію, до молодих дослідників, які шукають корені своєї наукової ідентичності.
Наукове товариство імені Шевченка ніколи не було просто клубом вчених. Воно завжди було інструментом національного самозбереження через знання. І саме тому його історія продовжує писатися — новими томами «Записок», новими дослідженнями, новими іменами, які долучаються до цієї великої традиції.
Залишити відповідь