Гори Загросу піднімаються стіною на заході, а Перська затока стискає країну вузьким горлом на півдні. Саме тут, у цьому географічному лещаті, десятиліттями формувалася особлива військова машина Ірану — не одна армія, а дві паралельні структури, що працюють за різними правилами, але під одним політичним дахом. Артеш — регулярні збройні сили — відповідає за класичний захист кордонів. Корпус вартових ісламської революції (КВІР) — за збереження самої ідеології та проєкцію сили за межі країни.
Сьогодні, в середині 2026 року, ця система проходить найсерйозніше випробування з часів ірано-іракської війни. Збройні сили Ірану налічують приблизно 610 тисяч активних військовослужбовців, ще близько 350 тисяч — у резерві. За версією Global Firepower країна посідає 16-те місце у світі. Але цифри — лише верхівка. Реальна сила криється в комбінації величезного людського ресурсу, масового виробництва дешевих дронів і ракет, а також унікальної подвійної структури командування, яка дозволяє продовжувати опір навіть після важких ударів по інфраструктурі.
Історія цієї армії — це історія глибокого розлому 1979 року. До революції Іран мав одну з найсучасніших армій регіону, оснащену американською технікою. Після повалення шаха тисячі офіцерів були звільнені або страчені. Новий режим створив КВІР як паралельну структуру, лояльну насамперед не державі, а ісламській революції. Артеш залишився, але втратив політичну вагу. Під час ірано-іракської війни 1980–1988 років саме КВІР і загони Басідж прославилися масовими атаками, тоді як регулярна армія виконувала більш традиційні завдання. Цей розподіл ролей зберігся й досі.
Подвійна система — не випадковість, а свідома конструкція. Артеш налічує близько 420 тисяч осіб: 350 тисяч у сухопутних військах (з них значна частина — строковики), 18 тисяч у флоті, 37 тисяч у повітряних силах та 15 тисяч у силах ППО. КВІР — приблизно 190 тисяч, але з набагато більшою політичною вагою та контролем над ключовими оборонними виробництвами. Басідж, підпорядкований КВІР, дає ще сотні тисяч мобілізаційного ресурсу — від 90 тисяч активних до потенційного мільйона.
Ця структура створює постійну напругу. Офіцери Артешу часто скаржаться на менший доступ до ресурсів і сучасної техніки. КВІР отримує пріоритет у фінансуванні та політичному впливі. Водночас саме така «конкуренція лояльностей» дозволяє режиму страхувати себе від можливого перевороту з боку регулярної армії.
Сухопутні війська Ірану — це передусім маса й артилерія. За оцінками Global Firepower 2026 року, країна має близько 2675 танків (T-72, локальні Zulfiqar, старіші Chieftain та M60) і понад 75 тисяч інших броньованих машин. Артилерія налічує тисячі стволів і реактивних систем. Головний акцент — на оборонній глибині та здатності вести затяжні бойові дії на своїй території. Механізовані дивізії та бригади розподілені по регіональних командах, що відповідає доктрині «мозаїчної оборони» — децентралізованої системи, де кожен район може продовжувати боротьбу автономно.
Військово-морські сили виглядають скромно на папері: близько 30–40 основних кораблів, включаючи три дизельні підводні човни класу Kilo та десятки ракетних катерів. Але справжня загроза — не у великих кораблях. Іранські швидкісні катери типу Boghammer, протикорабельні ракети та міні-підводні човни створюють «ройову» тактику в Перській затоці. КВІР має власний флот, спеціально заточений під асиметричні дії. У разі конфлікту Ормузька протока може стати пасткою для будь-якого великого флоту — саме цю карту Тегеран тримає на столі десятиліттями.
Повітряні сили — найслабша ланка в класичному сенсі. Близько 551 літаків загалом, з них лише частина в боєготовому стані. Легендарні F-14 Tomcat, яких Іран — єдина країна у світі — досі експлуатувала, у 2026 році зазнали важких втрат під час ударів по базах в Ісфахані та інших містах. Багато машин 1970-х років (F-4, F-5, Mirage) продовжують літати завдяки неймовірній винахідливості іранських техніків, але сучасним стелс-винищувачам вони протистояти не можуть. Натомість Іран активно розвиває безпілотну авіацію та системи ППО власного виробництва — «Бавар-373» та інші аналоги С-300.
Ракетна програма та дрони — це той козир, який дозволяє Ірану залишатися гравцем навіть після деградації класичної авіації. Балістичні ракети різної дальності (від 300 до понад 2000 км), крилаті ракети та величезний арсенал дронів Shahed-136 та його варіантів. Ціна одного такого дрона — від 20 до 50 тисяч доларів. Під час ескалації 2026 року Іран тричі нарощував виробництво дронів, незважаючи на удари по заводах. Децентралізоване виробництво та використання комерційних компонентів роблять цю програму надзвичайно живучою. Масові запуски сотень і тисяч дронів у поєднанні з ракетами створюють насичену загрозу для систем ППО супротивника.
У лютому 2026 року, коли операція «Епічна лють»/«Ревучий лев» почалася ударами по Тегерану, Ісфахану, Куму та інших містах, іранська система показала обидві свої сторони. Класичні об’єкти — авіабази, склади ППО, деякі ракетні позиції — зазнали серйозних пошкоджень. Загинули високопоставлені військові керівники. Проте відповідь у вигляді масованих ракетно-дронових залпів була швидкою. Децентралізована структура КВІР та принцип «мозаїчної оборони» дозволили зберегти боєздатність навіть після втрати частини центрального командування.
Регіональна роль іранської армії виходить далеко за межі власних кордонів. Через КВІР та підрозділ «Кудс» Тегеран десятиліттями будував мережу союзників і проксі-сил — від «Хезболли» в Лівані до хуситів у Ємені та різних іракських угруповань. Ця «вісь опору» дозволяє Ірану вести непряму війну, не підставляючи власні регулярні частини під прямі удари. У 2026 році багато з цих проксі також опинилися під тиском, але сама мережа продемонструвала живучість.
Серед найпоширеніших помилок — твердження, що в Ірану «немає нормальної авіації» або що «армія одна». Насправді авіація є, але вона сильно застаріла і частково знищена. А армій — дві, і саме їхнє співіснування з постійною внутрішньою конкуренцією є одним із ключових факторів стійкості режиму. Ще одна ілюзія — що санкції повністю паралізували іранський ВПК. Насправді санкції змусили країну стати одним із світових лідерів у виробництві дешевих дронів і ракет, а також у розвитку асиметричних методів ведення війни.
Цікаві факти про армію Ірану
- F-14 Tomcat — Іран залишається єдиною країною у світі, яка експлуатувала ці легендарні винищувачі у 2026 році. Багато з них були знищені або пошкоджені під час весняних ударів, але сам факт їхньої бойової служби через 50 років після створення — унікальний приклад інженерної витримки.
- Виробництво дронів під час активної фази конфлікту 2026 року зросло втричі. Заводи працюють у розосередженому режимі, з резервними майданчиками, що робить програму надзвичайно стійкою до ударів.
- Басідж — не просто ополчення. Це мільйонний резерв, який включає як чоловіків, так і жінок, і який може бути швидко мобілізований для внутрішньої безпеки або підтримки фронту.
- Контроль над Ормузькою протокою — стратегічний важіль, який Іран тримає десятиліттями. Навіть без сучасного флоту здатність заблокувати або ускладнити проходження танкерів залишається реальною загрозою для глобальної енергетики.
- Жінки у війську — з 2023 року офіційно дозволено служити в регулярних частинах. Це не масове явище, але символічна зміна в традиційно консервативній системі.
- «Мозаїчна оборона» — доктрина, за якою країна не покладається на один центр управління. Навіть після втрати ключових командирів окремі регіональні хабы можуть продовжувати автономні дії.
Витрати на оборону офіційно оцінюються в районі 6–25 мільярдів доларів залежно від методики підрахунку (через різні курси та приховані статті). Значна частина реального фінансування КВІР іде через контроль над економічними секторами — від будівництва до нафтохімії. Це дає корпусу фінансову незалежність, якої Артеш не має.
У 2026 році іранська армія продемонструвала, що її сила — не в кількості сучасних танків чи винищувачів п’ятого покоління. Вона в здатності адаптуватися, виробляти дешеву і масову зброю, зберігати командну стійкість після ударів по «голові» та використовувати географію та ідеологію як додаткові ресурси. Дві армії в одній державі — це і слабкість (через постійне суперництво), і сила (через розподіл ризиків).
Ракетні та дронові арсенали продовжують оновлюватися. Сухопутні частини зберігають потенціал для затяжної оборони. Флот КВІР у затоці залишається головним болем для будь-якого супротивника. І навіть після важких втрат у повітрі та ППО система не розвалилася — вона перейшла в режим розосередженого опору.
Саме це робить армію Ірану однією з найцікавіших для вивчення у сучасному світі: не найпотужніша за технологіями, але одна з найбільш адаптивних і живучих під тиском. Історія її розвитку та нинішні випробування показують, що військова потужність — це не лише кількість техніки, а й здатність системи перебудовуватися, коли обставини змінюються кардинально.