Двадцять третє лютого 1954 року в маленькому селі Хоружівка на Сумщині з’явилося на світ немовля, яке згодом стане символом свободи та реформ. Віктор Андрійович Ющенко, третій президент України, святкує день народження саме цієї холодної зимової пори, коли сніг вкриває поля, а в серцях українців тепліє спогад про помаранчеві барикади. У 2026 році йому виповнюється 72 роки, і ця дата не просто цифра в календарі – це нагадування про шлях від сільського хлопця до лідера нації.
Хоружівка, де вперше заплакав Ющенко, – тихе село з глинистими дорогами та хатами під солом’яними дахами. Тут, у родині вчителів, формувалися перші риси характеру: наполегливість і любов до знань. Батько Андрій, фронтовик, що пройшов Освенцим і співпрацював з ОУН, вчив сина англійської, а мати Варвара – точних наук. Ці корені живлять Ющенка й досі, роблячи його голосом української душі.
Дитинство в Хоружівці: витоки сили та патріотизму
Село Хоружівка, що нині входить до Роменського району Сумської області, стало колискою для Ющенка. Уявіть: 1950-ті, повоєнна відбудова, де кожен день – боротьба за хліб насущний. Андрій Ющенко, народжений 1919-го, повернувся з фронту з почуттям несправедливості: радянська система нищила все українське. Він таємно підтримував підпілля, за що потрапив під нагляд МДБ, але не зламався. Варвара, 1918-го року народження, вчила дітей математики з душею, вірячи в силу розуму.
Молодий Віктор ріс серед книг і розмов про історію. Батько розповідав про Крути та голод, формуючи в синові непохитну віру в незалежність. Шкільні роки пройшли блискавично: відмінник, пионер, але з внутрішнім протестом проти системи. Ці спогади Ющенко часто згадує в інтерв’ю, підкреслюючи, як село навчило його цінувати землю та працю. У 72 роки він повертається туди думками, особливо на день народження, коли земляки вітають героя.
Перехід до дорослого життя став логічним: після школи – Тернопільський фінансово-економічний інститут. Закінчив у 1975-му з відзнакою, кандидатська дисертація 1998-го на тему грошової пропозиції. Освіта стала трампліном, але корені в Хорожівці – фундаментом.
Від прикордонника до банкіра: перші кроки в кар’єрі
Після інституту – строкова служба в прикордонниках на радянсько-турецькому кордоні. Ющенко охороняв кордони імперії, яку згодом допоможе розвалити. Повернувшись, почав у Держбанку СРСР: помічник бухгалтера в колгоспі, потім районний відділ у Білопіллі. 1977-го вступив до КПРС – крок для кар’єри, але вийшов 1991-го з розпадом Союзу.
1980-ті – підйом: кредитування сільгоспу, переїзд до Києва за запрошенням Вадима Гетьмана. Тут Ющенко розкрив талант: аналітик, реформатор. 1992-го – перший заступник у банку “Україна”, а з січня 1993-го – голова НБУ. У 28 років! Це був виклик: гіперінфляція, бартер, хаос.
Його стиль – спокійний, але твердий. Запровадив комп’ютеризацію, створив Державну скарбницю. 1997-го журнал Global Finance включив до топ-6 банкірів світу. Нагорода “Заслужений економіст” – визнання.
Голова НБУ: гривня як символ стабільності
Найяскравіший момент – грошова реформа 1996-го. З Павлом Лазаренком запровадили гривню: 2-16 вересня карбовики обміняли 1:100000. Хаос? Ні, Ющенко підготував: Банкнотно-монетний двір, резерви. Гривня стабілізувала економіку, зупинила інфляцію з 10000%.
У 1998-му запобіг дефолту, на відміну від Росії. НБУ під ним став незалежним: рефінансування банків, валютний контроль. Критики звинувачували
Залишити відповідь