Горинь спокійно несе свої води повз правий берег, де серед зелених пагорбів і полів причаїлося село Могиляни. Тут, у Рівненському районі Рівненської області, у складі Острозької міської громади, мешкає близько 1370 осіб. Вони з гідністю називають себе могилянами. Це не просто назва на мапі. Це люди, чиє життя переплелося з землею, що зберігає сліди тисячоліть — від неолітичних землеробів до учасників визвольних змагань XX століття. Могиляни — спільнота, яка пронесла крізь буремні епохи пам’ять про повстання, магнатів, війни та тихе відродження. Кожен камінь, кожен пагорб і кожна дерев’яна хата тут розповідає власну історію.
Для тих, хто тільки знайомиться з темою, Могиляни виглядають як звичайне волинське село з церквою, школою, залізничною станцією та невеликими підприємствами. Проте за цією простотою криється надзвичайна глибина. Назва походить від давніх курганів-могил, яких наприкінці XIX століття налічували понад тридцять на околицях. Саме ці могили стали не лише візитівкою місця, а й епонімом для цілої археологічної групи. Жителі села — могиляни — це хранителі багатошарової спадщини, де кожне покоління додавало свій шар до культурного палімпсесту.
Походження назви та багатошарова археологічна спадщина
Назва «Могиляни» виникла не випадково. Наприкінці XIX століття дослідник В. Антонович зафіксував на довколишніх полях понад 30 давніх курганів-могил. Від одного з цих могильників і походить назва археологічної культури — Могилянська група. Це не просто поетична деталь. Це свідчення того, що земля під селом була заселена й активно використовувалася протягом тисячоліть.
Археологічні розкопки виявили артефакти багатьох культур. Найдавніші — трипільської культури IV–III тисячоліть до нашої ери. Трипільці залишили яскраво розмальований посуд, знаряддя праці та сліди великих поселень. Їхнє господарство базувалося на землеробстві та скотарстві, а кераміка досі вражає майстерністю. Далі йдуть пам’ятки культури кулястих амфор — з характерними круглими посудинами, що вказують на певні поховальні обряди. Бронзовий вік представлений комарівською та городоцько-здовбицькою культурами, а також шнуровою керамікою. Тшинецько-комарівська культурно-історична спільність залишила сліди вже в добу раннього заліза.
Знайдені крем’яні ножі, молотки, долота, римські монети свідчать про активні торговельні контакти. Місцеві майстри володіли гончарним, ливарним та смолокурним ремеслами. З середньовіччя та нового часу збереглися залишки зброї, побутових предметів і знарядь праці. Така багатошаровість робить Могиляни цінним об’єктом для археологів і краєзнавців. Земля тут буквально «говорить» шарами історії, і кожен новий шар додає нюансів до розуміння того, як формувалася ідентичність місцевих жителів.
Шлях крізь віки: від першої згадки до сьогодення
Перша документальна згадка про Могиляни датується 1546 роком. У судовому вироку село фігурує серед спірних маєтностей острозької княгині Беати та князя Заславського. Тоді це була частина володінь могутнього роду Острозьких — однієї з найвпливовіших родин Волині та всієї Речі Посполитої. Князі Острозькі не лише володіли землями, а й підтримували культуру та освіту. Зв’язок села з цим родом уже тоді закладав особливий статус місця.
| Рік / Період | Подія | Значення для села |
|---|---|---|
| 1546 | Перша згадка в судовому документі | Село — частина маєтків Острозьких князів |
| 1622 | Подарунок єзуїтській колегії | Зміна власника, посилення католицького впливу |
| 1794 | Збудовано дерев’яну церкву Вознесіння | Духовний центр, збудований коштом парафіян |
| 1793–1795 | Перехід до Російської імперії | Нові адміністративні порядки, школа 1882 р. |
| 1920–1939 | Польська влада, бої та підпілля | Опір, зокрема бій 1924 р. на станції |
| 1941–1944 | Німецько-фашистська окупація | Важкі випробування для населення |
| До середини 1950-х | Діяльність підпілля ОУН–УПА | Збройний опір радянській владі |
1622 року княгиня Анна-Алоїза Ходкевич, донька Олександра Острозького, подарувала село єзуїтській колегії. Це був час релігійних трансформацій та посилення католицького впливу на Волині. Жителі Могилян брали участь у повстаннях під проводом Криштофа Косинського (1591–1593) та Северина Наливайка (1594–1596). Пізніше вони долучилися до Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. За Андрусівським перемир’ям 1667 року село залишилося в складі Польщі.
Після заборони єзуїтського ордену 1772 року володіння перейшли до князів Яблоновських, а згодом — до поміщиків Антропових. 1794 року місцеві жителі збудували дерев’яну церкву Вознесіння Господнього. 1793–1795 роки принесли черговий переділ: після поділів Польщі село відійшло до Російської імперії. У 1882 році відкрили церковно-парафіяльну школу. Наприкінці XIX століття тут налічували 89 дворів і близько 750 жителів.
У 1905 році селяни спалили поміщицький маєток — яскравий прояв соціального напруження. У січні 1918 року встановили радянську владу, але вже за два роки село опинилося під польським контролем. 1920–1939 роки — період Волинського воєводства. У 1924 році на залізничній станції стався запеклий бій партизанів з польською поліцією. Діяв підпільний осередок КПЗУ. Багато могилянців у роки громадянської війни влилися до Першої Кінної армії.
Червень 1941 — лютий 1944: німецько-фашистська окупація. Після звільнення до середини 1950-х років у селі діяло підпілля ОУН–УПА. Ці події сформували особливий характер могилян — стриманих, працьовитих і водночас незламних людей, які вміють зберігати гідність навіть у найважчі часи.
Дерев’яна церква Вознесіння — духовний осередок могилян
Церква Вознесіння Господнього, збудована 1794 року, досі стоїть у центрі села. 1875 року її перебудували: поставили на кам’яний фундамент і прибудували дзвіницю коштом парафіян за участі місцевого священика. Дерев’яна, міцна, з характерною для волинської архітектури силуетом, вона є пам’яткою архітектури місцевого значення. Сьогодні храм належить православній громаді села.
Кожен дощ, що стукає по її дерев’яних стінах, ніби нагадує про молитви поколінь, які будували і берегли цей храм як символ надії та єдності.
Церква не лише місце богослужінь. Вона — центр громадського життя. Тут хрестять дітей, вінчають молодих, відспівують померлих. Саме біля церкви та в місцевому клубі функціонує народний вокальний ансамбль. Його учасники зберігають і виконують давні волинські пісні, додаючи до репертуару сучасні аранжування. Голоси ансамблю лунають на святах, фестивалях та просто під час вечірніх зустрічей. Це жива нитка, що поєднує могилян різних поколінь.
Сучасні Могиляни: реалії життя та збереження спадщини
Сьогодні Могиляни — частина Острозької міської громади Рівненського району. Село має залізничну станцію на лінії Шепетівка — Здолбунів, що забезпечує зручне сполучення з районним центром та обласним містом. Працюють два основні підприємства: ТОВ «Агрооксамит» (аграрний напрям) та «Поліхім» (хімічна галузь). Вони дають роботу місцевим жителям і підтримують економіку села.
Інфраструктура включає загальноосвітню школу, дитячий садок «Струмок», культурно-дозвіллєвий комплекс, бібліотеку, амбулаторію загальної практики сімейної медицини та відділення ощадбанку. Діє також релігійна громада християн віри євангельської — свідчення релігійного різноманіття. Побут тихий, розмірений, тісно пов’язаний з природою: річка Горинь, невелика річка Грабовець, що протікає селом, та мальовничі околиці.
Реалії сільського життя знайомі багатьом українцям: молодь часто виїжджає до міст за освітою та роботою, проте багато хто зберігає зв’язок із домом. Старожили передають історії про предків, які брали участь у повстаннях та підпіллі. Саме через такі розповіді формується місцева ідентичність — гордість за стійкість і водночас турбота про землю.
Для тих, хто цікавиться краєзнавством, Могиляни пропонують унікальну можливість: поєднати спокійну прогулянку берегом Горині з вивченням археологічних шарів та усної історії. Залізнична станція дозволяє легко дістатися сюди з Рівного, Шепетівки чи Здолбунова. Місцеві жителі охоче діляться спогадами, якщо до них звертаються з повагою та щирим інтересом.
Цікаві факти про Могиляни
- Назва з могил. Понад 30 курганів наприкінці XIX століття дали селу ім’я. Один з могильників став епонімом для Могилянської археологічної групи — це рідкісний випадок, коли маленьке село «подарувало» назву цілій науковій категорії.
- Багатошаровість у ґрунті. Артефакти охоплюють період від трипільців (IV–III тис. до н.е.) до римських монет і середньовічної зброї. Це свідчить про безперервність життя та активні контакти з далекими регіонами.
- Зв’язок з Острозькими. Село належало князям Острозьким — найбагатшому та найвпливовішому роду Волині XVI століття. Пізніше його подарували єзуїтам, що пов’язало Могиляни з релігійними та освітніми процесами Речі Посполитої.
- Участь у всіх визвольних змаганнях. Могиляни брали участь у повстаннях Косинського та Наливайка, Визвольній війні Хмельницького, а в XX столітті — в русі ОУН–УПА. Це не просто факти, а ланцюжок незламності.
- Церква, збудована парафіянами. Дерев’яний храм 1794 року перебудували 1875-го коштом місцевих жителів. Він досі стоїть і слугує духовним центром — рідкісний приклад народної ініціативи, що пережила століття.
- Живий голос традиції. Народний вокальний ансамбль зберігає та виконує волинські пісні. Це не музейний експонат, а жива практика, що звучить на святах і в будні.
- Мальовничий кар’єр. Поруч із селом розташований кар’єр, який став улюбленим місцем відпочинку місцевих. Він нагадує про господарську діяльність і водночас дарує красу природи.
Ці факти показують Могиляни як мікрокосм української історії. Маленьке село на березі Горині вмістило в собі сліди неолітичних культур, магнатських інтриг, козацьких воєн, імперських поділів, світових конфліктів та повоєнного опору. Сьогодні могиляни продовжують жити своєю землею — обробляють поля, співають у хорі, бережуть церкву та передають дітям історії про предків. Їхня стійкість і тиха гордість роблять це місце особливим. Якщо ви коли-небудь опинитеся на станції Могиляни, вийдіть на перон, прислухайтеся до вітру над Горинню — і, можливо, почуєте відлуння тих самих курганів, що дали назву селу сотні років тому.
Залишити відповідь