Коли в липні 1687 року Іван Мазепа прийняв гетьманську булаву на Коломацькій раді, Лівобережна Гетьманщина все ще болісно загоювала рани Руїни. Села спорожніли, торгівля занепала, а козацька старшина роздиралася між особистими амбіціями та тиском з боку Москви. Новий гетьман, людина з європейським досвідом і гострим розумом, не став просто черговим воєначальником. Він узявся за системне відновлення держави — від упорядкування податків і земельних відносин до створення привілейованої еліти та справжнього культурного вибуху, який історики пізніше назвуть мазепинським бароко.
Перші кроки Мазепи були обережними, але цілеспрямованими. Він прагнув зміцнити особисту владу гетьмана, спираючись на віддану старшину, водночас намагаючись не допустити нових соціальних вибухів серед рядового козацтва та посполитих. Коломацькі статті 1687 року формально обмежували автономію, проте Мазепа вже за кілька років після московського перевороту 1689-го зумів домогтися пом’якшення деяких положень. Це дало простір для внутрішніх реформ, які поступово перетворювали Гетьманщину на більш структуровану державу з чіткішою ієрархією та стабільнішими фінансами.
Спроби об’єднання українських земель
Одним із головних векторів внутрішньої політики Мазепи стало прагнення зібрати під однією булавою розрізнені українські території. Лівобережжя залишалося ядром, але гетьман активно цікавився Правобережжям, Слобожанщиною та Запорозькою Січчю. У 1702–1704 роках, скориставшись повстанням Семена Палія проти польської шляхти, Мазепа ввів свої війська на Правобережжя. Палія, попри попередні переговори, заарештували й відправили в заслання — крок прагматичний, щоб не спровокувати відкритий конфлікт із Варшавою та Москвою. У результаті на кілька років значна частина Правобережжя опинилася під фактичним контролем гетьманської адміністрації. Це був найбільший територіальний успіх Мазепи у справі соборності, хоча й тимчасовий.
З Запорозькою Січчю стосунки залишалися складними. Мазепа намагався посилити вплив гетьманської влади над січовиками, обмежуючи їхню автономію в кадрових і фінансових питаннях, але повного підпорядкування досягти не вдалося. Слобожанські полки, формально підпорядковані Москві, теж перебували в полі зору Батурина — гетьман підтримував неформальні контакти та намагався інтегрувати їх в український політичний простір.
Соціально-економічні універсали та регулювання відносин
Мазепа видав десятки універсалів, які регулювали земельні, податкові та соціальні питання. У 1691 та 1693 роках він забороняв надмірно обтяжувати селян повинностями та намагався скасувати оренди (податкове відкупництво), хоча повного успіху не досяг — скарбниця потребувала грошей. Найвідоміший універсал 1701 року для Ніжинського полку (і подібні для інших територій) обмежував панщину двома днями на тиждень. Селяни отримали право скаржитися на панів до суду, а простих козаків захищали від примусового переведення в селянський стан та відбирання земель.
Ці заходи виглядали прогресивно для свого часу. Вони не скасовували кріпосницьких тенденцій, але створювали певні правові рамки та запобігали найгіршим проявам свавілля. Водночас гетьман активно роздавав землі та села старшині — за двадцять років правління було видано понад тисячу дарчих універсалів. Сам Мазепа став одним із найбагатших людей Гетьманщини: у його маєтностях працювало понад 100 тисяч селян, діяли винокурні та селітряні підприємства. Таке поєднання — захист нижчих верств плюс щедрі земельні пожалування еліті — створювало напругу, але й забезпечувало стабільність режиму.
Формування привілейованої верстви
Ключовим інструментом зміцнення влади стало створення нової соціальної категорії — «значного військового товариства» та «бунчукових товаришів». Ці люди, часто пов’язані з гетьманом родинними чи особистими зв’язками, отримували землі, посади та привілеї, стаючи опорою режиму. Мазепа призначав на полковницькі та генеральні уряди відданих соратників, нерідко забезпечуючи спадковість посад. У 1698 році майнову нерівність серед козацтва було узаконено: з’явився поділ на заможних «виборних» козаків, які несли повноцінну службу, та «підпомічників», що допомагали вдома.
Ця політика перетворювала козацьку старшину на справжню аристократію з великим землеволодінням і політичним впливом. Монастирі також отримували щедрі земельні наділи. З одного боку, це створювало міцну соціальну базу для гетьманської влади. З іншого — поглиблювало майнову прірву та посилювало кріпосницькі тенденції в суспільстві.
Культурна політика та мазепинське бароко
Найяскравішим і найтривалішим наслідком внутрішньої політики Мазепи став культурний підйом. Гетьман вкладав величезні кошти — як державні, так і особисті — в освіту, архітектуру та мистецтво. За його сприяння 1701 року Київська колегія отримала статус академії. Гетьман спорудив для неї новий корпус, щорічно виділяв тисячу злотих із військового скарбу та заохочував навчання молоді за кордоном. У Чернігові з’явився власний колегіум.
Архітектура доби Мазепи отримала назву «мазепинського бароко». Гетьман збудував 12 і відреставрував близько 20 храмів. У Києві з’явилися Богоявленська церква Братського монастиря, Миколаївський військовий собор, церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври. У Батурині, Чернігові, Переяславі та Глухові також постали нові споруди в пишному бароковому стилі. Києво-Печерська лавра за часів Мазепи набула свого впізнаваного українського барокового вигляду.
Мазепа подарував Переяславському кафедральному собору Пересопницьке Євангеліє — ту саму книгу, на якій нині присягають президенти України. За деякими даними, коштом гетьмана було надруковано арабський переклад Євангелія. Його особиста бібліотека вважалася однією з найкращих в Україні — сотні європейських видань, латинські та німецькі твори, старовинні рукописи.
Цікаві факти
Витрати на меценатство. Після смерті Мазепи козацька старшина підрахувала, що за двадцять років гетьманування він витратив на церкви, школи та благодійність щонайменше 1 110 900 дукатів, понад 9 мільйонів злотих та 186 тисяч імперіалів — астрономічні для того часу суми.
Мазепинське бароко сьогодні. Багато храмів, збудованих або оздоблених за Мазепи, досі прикрашають українські міста. Золоті бані, пишні фронтони та динамічні форми стали візитівкою українського бароко і символом тієї доби.
Пересопницьке Євангеліє. Гетьман не просто подарував книгу — він зробив її символом української державності. Сьогодні це головна реліквія президентської присяги.
Захист міст. Мазепа підтверджував магдебурзьке право для Чернігова, Стародуба та Києва, обмежуючи втручання полковників у міське самоврядування та захищаючи купецтво.
Особисті підприємства. Гетьман володів не лише землями, а й промисловими об’єктами — винокурнями та селітряними заводами, що давали стратегічну сировину для пороху.
Військова організація та адміністративні зміни
Мазепа не лише зберігав традиційну козацьку структуру, а й розвивав наймане військо — охотницькі (сердюцькі) полки та компанійців, які підпорядковувалися безпосередньо гетьманові. Це дозволяло мати більш професійні та мобільні частини для внутрішніх завдань і зовнішніх кампаній. Реєстр козаків скорочували, залишаючи лише тих, хто міг сам себе озброїти, а решту переводили в категорію підпомічників.
Адміністративно гетьман централізував збір податків і контроль над старшиною. Батурин став справжньою резиденцією з європейським двором, бібліотекою та мистецьким осередком. Міста отримували підтвердження привілеїв, ярмарки в Кролевці та Ніжині пожвавлювали торгівлю з Європою, Польщею та Росією.
Соціальні суперечності та виклики
Політика Мазепи не була безконфліктною. Збагачення старшини та зростання панщинних повинностей викликали невдоволення селян і частини рядового козацтва. Військові тягарі під час Північної війни — реквізиції коней, провіанту, відправка тисяч людей на будівництво фортець — лише посилювали напругу. У 1708 році спалахнули локальні заворушення, зокрема в Чернігівському полку.
Петро І з 1707 року почав проводити централізаторські реформи: створення губерній, передача українських фортець під російське військове командування, формування регулярних компаній у складі козацьких полків. Ці кроки прямо підривали основи гетьманської автономії. Мазепа, який десятиліттями балансував між лояльністю до царя та захистом українських інтересів, опинився перед вибором, який визначив фінал його гетьманування.
Внутрішня політика Івана Мазепи залишила по собі складну спадщину. З одного боку — зміцнення державних інституцій, створення культурного канону, який досі надихає, та спроба (частково вдала) об’єднати українські землі. З іншого — поглиблення соціальної нерівності та створення еліти, чиї інтереси не завжди збігалися з інтересами широких верств населення. Архітектурні шедеври мазепинського бароко, стіни Києво-Могилянської академії та універсали, що регулювали життя Гетьманщини, — це матеріальні свідчення того, наскільки масштабно гетьман мислив про майбутнє своєї країни.