Американський державний борг давно вийшов за межі звичайних економічних показників і перетворився на складний механізм, який впливає на курси валют, відсоткові ставки та інвестиційні рішення по всьому світу. Станом на середину 2026 року загальний федеральний борг Сполучених Штатів сягнув позначки близько 39,28 трлн доларів. При цьому частина, яку тримають іноземні інвестори та уряди, становить понад 9,35 трлн доларів — це і є той самий зовнішній борг, про який часто говорять у контексті «хто фінансує Америку».
Ця сума не просто цифра в звітах Міністерства фінансів США. Вона відображає довіру світових ринків до американських казначейських облігацій як до найліквіднішого та найбезпечнішого активу. Водночас вона породжує питання про стійкість моделі, в якій найбільша економіка світу постійно позичає кошти за кордоном.
Зовнішній борг США — це не окремий вид запозичень, а частина боргу, що утримується нерезидентами. Загальний федеральний борг складається з боргу, утримуваного публікою (debt held by the public), та внутрішньодержавних зобов’язань (intragovernmental holdings). Перший — це кошти, які уряд реально позичив у інвесторів, фондів, центробанків та фізичних осіб. Саме в цій категорії іноземці володіють приблизно 30–32 %.
Решта — це облікові записи між різними урядовими фондами, наприклад, траст-фондом соціального страхування. Тому коли говорять про «зовнішній борг США», зазвичай мають на увазі саме іноземні холдинги казначейських цінних паперів — Treasury securities. Ці папери випускаються у формі векселів (bills), нот (notes) та бондів (bonds) з різними строками погашення.
На відміну від багатьох країн, які позичають у іноземній валюті, США випускають борг у доларах — своїй національній валюті. Це фундаментальна відмінність, яка дає Вашингтону значно більше маневру.
Історія американського боргу — це історія криз, воєн та політичних рішень. Після Другої світової війни співвідношення боргу до ВВП сягало понад 100 %, але швидке економічне зростання та інфляція поступово знизили цей показник до мінімумів у 1970-х. З 1980-х років, за часів Рейгана, почалося стійке зростання через податкові реформи, збільшення військових витрат та дефіцити бюджету. Кожна наступна криза — 2008 рік, пандемія COVID-19 — додавала нові трильйони.
До 2025–2026 років борг уже перевищував річний обсяг економіки країни. У березні-квітні 2026 року державний борг сягнув 31,27 трлн доларів при ВВП близько 31,22 трлн, що дало співвідношення 100,2 %. Це стало найвищим показником у мирний час за всю історію США.
Актуальна картина на 2026 рік
Станом на квітень 2026 року іноземні резиденти утримували 9 352,6 млрд доларів американських казначейських цінних паперів. Це приблизно 30–32 % від боргу, утримуваного публікою. Абсолютна сума продовжує зростати, але частка іноземців у загальному обсязі публічного боргу поступово зменшується — з майже 49 % у 2011 році до поточних рівнів. Причина проста: загальний борг зростає швидше, ніж нові покупки з-за кордону.
Ось як виглядає топ іноземних власників за останніми доступними даними Treasury International Capital (квітень 2026, млрд доларів):
| Країна / регіон | Обсяг холдингів (млрд $) |
|---|---|
| Японія | 1 209,9 |
| Велика Британія | 937,5 |
| Китай (материковий) | 651,1 |
| Кайманові острови | 471,6 |
| Бельгія | 459,9 |
| Люксембург | 431,1 |
| Канада | 397,1 |
| Франція | 393,3 |
Японія зберігає лідерство вже багато років — її центробанк та інституційні інвестори traditionally тримають великі резерви в американських паперах. Велика Британія та європейські фінансові центри (Бельгія, Люксембург) часто виступають проміжними ланками для глобальних інвесторів. Китай поступово скорочує частку: з понад 1 трлн доларів у попередні роки до 651 млрд у 2026-му. Це відображає стратегію диверсифікації резервів та геополітичні напруження.
Цікаво, що значні обсяги припадають на офшорні юрисдикції — Кайманові острови, Люксембург. Це не завжди означає прямий контроль цих територій: часто там зареєстровані фонди та компанії, які управляють грошима клієнтів з усього світу.
Цікаві факти про зовнішній борг США
- Відсоткові платежі іноземним власникам американського боргу у 2025 році оцінювалися приблизно в 282 млрд доларів — це більше, ніж бюджет багатьох країн.
- Частка іноземців у публічному боргу США знизилася з майже 50 % у 2011 році до 31–32 % у 2026-му, попри зростання абсолютної суми.
- США — єдина велика країна, яка може фінансувати дефіцит у власній валюті без негайного валютного ризику, завдяки статусу долара як світової резервної валюти.
- У 2025–2026 роках чисті відсоткові витрати федерального уряду вперше перевищили або наблизилися до витрат на оборону за деякими показниками — близько 3,2 % ВВП проти 3,0 % на defense.
- Прогнози Конгресійного бюро бюджету (CBO) показують, що до 2036 року чисті відсоткові платежі можуть сягнути 2,1 трлн доларів на рік.
Чому США досі успішно залучають гроші з усього світу, навіть маючи борг понад 100 % ВВП? Відповідь криється в унікальному статусі долара. Більшість світової торгівлі, резервів центробанків та міжнародних контрактів номіновані саме в американській валюті. Інвестори купують Treasuries не лише заради прибутку, а й заради безпеки та ліквідності. Навіть у періоди напруги ринок американського боргу залишається найбільш глибоким і прозорим у світі.
Це явище економісти називають «exorbitant privilege» — надмірною привілеєю. Воно дозволяє США підтримувати вищі дефіцити та нижчі відсоткові ставки, ніж інші країни з подібним рівнем боргу. Водночас це створює залежність: якщо довіра до долара та американської фіскальної політики похитнеться, наслідки будуть глобальними.
Зростання боргу має відчутні наслідки всередині країни. Чисті відсоткові витрати у 2025 році сягнули близько 970 млрд доларів і продовжують збільшуватися. За прогнозами, у 2026-му вони перевищать 1 трлн. Ці гроші не йдуть на інфраструктуру, освіту чи оборону — вони обслуговують попередні запозичення. Високі відсоткові ставки після циклу підвищення ФРС 2022–2023 років зробили обслуговування дорожчим.
Для світу високий американський борг означає, що долар залишається якорем. Багато країн тримають резерви саме в Treasuries, тому коливання в американській політиці чи економіці швидко передаються через канали торгівлі та капіталу. Водночас це стимулює інші держави шукати альтернативи — від збільшення частки золота в резервах до розвитку власних платіжних систем.
Тенденції останніх років показують кілька чітких напрямків. По-перше, абсолютний обсяг іноземних холдингів повільно, але зростає. По-друге, структура власників змінюється: Китай зменшує частку, Європа та офшорні центри — ні. По-третє, американський уряд продовжує випускати все більше короткострокових інструментів, що підвищує чутливість до змін відсоткових ставок.
Питання стійкості залишається відкритим. Оптимісти вказують на історичний досвід: США вже переживали вищі рівні боргу відносно ВВП і виходили з них завдяки зростанню економіки. Песимісти нагадують, що поточні демографічні тенденції (старіння населення, зростання витрат на Medicare та Social Security) та політична поляризація ускладнюють фіскальну консолідацію.
Зовнішній борг США — це не просто статистика. Це дзеркало, в якому відображається баланс сил у глобальній економіці, довіра до інститутів та здатність найпотужнішої країни світу перетворювати свої зобов’язання на інструмент впливу. Поки долар зберігає центральну роль, а американські ринки залишаються привабливими, механізм продовжуватиме працювати. Але масштаб цифр уже змушує навіть найоптимістичніших аналітиків уважно стежити за кожним новим трильйоном.