Державна зрада за статтею 111 Кримінального кодексу України — це умисні дії громадянина нашої країни, які завдають шкоди суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності або безпеці держави в державній, економічній чи інформаційній сфері. У формах, чітко визначених законом: перехід на бік ворога під час збройного конфлікту, шпигунство або надання іноземній державі, її організації чи представникам допомоги в підривній діяльності проти України. У звичайний час такі справи виникали поодиноко, але після 24 лютого 2022 року правоохоронці відкрили майже чотири тисячі проваджень, а суди винесли понад тисячу вироків. В умовах воєнного стану покарання жорстке — від п’ятнадцяти років ув’язнення до довічного з конфіскацією майна.
Закон не карає за думки чи погляди. Він реагує на конкретні вчинки, які підривають здатність країни захищати себе. Суб’єктом може бути лише громадянин України, який досяг 16 років. Вина завжди пряма: людина усвідомлює, що її дії шкодять державі, і бажає саме такого результату. Мотиви — страх, гроші, ідеологія чи особиста образа — не змінюють кваліфікації, хоча можуть вплинути на розмір покарання.
Юридичний склад злочину: об’єкт, об’єктивна сторона та суб’єктивна сторона
Родовим об’єктом виступають основи національної безпеки України. Безпосередній об’єкт — зовнішня та внутрішня безпека держави, її суверенітет і територіальна недоторканність. Об’єктивна сторона розкривається через три альтернативні форми.
Перехід на бік ворога означає надання безпосередньої допомоги державі-агресору в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Це може бути фізичний перехід через лінію фронту з подальшою участю в боях проти українських сил, вступ до ворожої армії або воєнізованих формувань, а також «інтелектуальний» перехід — коли людина залишається на підконтрольній території, але активно допомагає окупантам: коригує удари, вербує агентів, організовує постачання техніки чи інформації. Злочин вважається закінченим з моменту початку надання такої допомоги.
Шпигунство — це збирання, зберігання чи передача іноземній державі або її спецслужбам відомостей, що становлять державну таємницю. Не обов’язково передавати «секретні папери»: достатньо свідомо збирати дані про дислокацію підрозділів, стан оборонних об’єктів чи технології, які ворог може використати на шкоду Україні.
Третя форма — надання допомоги в проведенні підривної діяльності. Це найширша категорія. Сюди входить сприяння резидентам іноземних спецслужб, організація явочних квартир, вербування агентів, логістична підтримка диверсантів, поширення дезінформації, що підриває обороноздатність, або навіть створення умов для діяльності ворожої розвідки. Верховний Суд неодноразово підкреслював: для кваліфікації не обов’язково передавати інформацію з обмеженим доступом. Достатньо дій, які об’єктивно сприяють підривній роботі агресора і можуть завдати шкоди безпеці України.
Суб’єктивна сторона — виключно прямий умисел. Особа розуміє суспільну небезпеку своїх дій і бажає настання шкідливих наслідків. Помилка в оцінці ситуації або відсутність усвідомлення шкоди виключає склад злочину.
Покарання та спеціальні норми воєнного часу
За частиною першою статті 111 передбачено позбавлення волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без неї. У умовах воєнного стану (частина друга) санкція посилюється: п’ятнадцять років або довічне позбавлення волі з конфіскацією. Суд часто призначає конфіскацію, особливо коли йдеться про матеріальну вигоду від співпраці з ворогом.
Частина третя статті 111 містить важливий запобіжник: громадянин звільняється від відповідальності, якщо отримав злочинне завдання від іноземної держави чи організації, не вчинив жодних дій на його виконання і добровільно повідомив про це органи влади. Це правило діє лише за сукупності всіх трьох умов. На практиці такі випадки поодинокі — більшість людей, які почали співпрацю, вже встигають завдати шкоди.
Додатково засуджені за цією статтею часто втрачають право обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п’ятнадцяти років. Умовно-дострокове звільнення та інші пільги для них суттєво обмежені.
Історичний контекст і сплеск справ після 2014 року
До 2014 року державна зрада в Україні була майже екзотичним злочином — за рік фіксували поодинокі випадки або взагалі нуль. Анексія Криму та початок бойових дій на Донбасі змінили ситуацію. Російські спецслужби активізували вербування. Кількість проваджень почала зростати. Повномасштабне вторгнення 2022 року перетворило проблему на масову: окупація великих територій створила умови, за яких тисячі людей опинилися перед вибором — чинити опір, виїхати чи адаптуватися до нових «влад».
Законодавець відреагував швидко. У березні 2022 року Верховна Рада посилила відповідальність саме за дії в умовах воєнного стану. Це дозволило судам виносити максимально жорсткі вироки тим, хто свідомо став на бік агресора.
Відмінність від колабораційної діяльності
Колабораціонізм (стаття 111-1 КК України) — окремий склад. Він охоплює свідоме зайняття посад у незаконних органах влади на окупованих територіях, пропагандистську діяльність в освітніх закладах на користь агресора, організацію псевдореферендумів чи господарську діяльність у взаємодії з окупаційною владою.
Державна зрада — це більш «активна» форма зради: безпосередня допомога ворогу у веденні війни або підривній роботі. Іноді одні й ті самі дії можна кваліфікувати за обома статтями — тоді суд обирає сукупність або основну статтю залежно від конкретних обставин. Розмежування важливе: колабораціонізм частіше стосується «побутової» співпраці в окупації, тоді як зрада — це дії, які безпосередньо підривають обороноздатність чи безпеку всієї країни.
Як розслідують і доводять державну зраду
Служба безпеки України веде основну роботу. Доказова база формується з кількох джерел: перехоплені розмови та повідомлення, фінансові транзакції, свідчення звільнених територій, документи, знайдені в окупаційних адміністраціях, відео з камер спостереження, дані з месенджерів та соціальних мереж.
У справах, де обвинувачені перебувають на окупованих територіях або в Росії, суди часто розглядають справи заочно. Вироки в таких випадках набирають законної сили і створюють підстави для арешту при перетині кордону чи видачі. Верховний Суд сформував позицію: навіть передача інформації з відкритих джерел може кваліфікуватися як надання допомоги в підривній діяльності, якщо контекст показує, що дані використовувалися ворогом для завдання шкоди Україні.
Психологія зради та вплив на суспільство
Люди йдуть на зраду з різних причин. Дехто керується ідеологічними переконаннями, сформованими ще за радянських часів чи під впливом російської пропаганди. Інші — страхом за життя рідних під час окупації. Бувають випадки банальної жадібності чи бажання зберегти статус і майно. У маленьких громадах на звільнених територіях такі історії розколюють родини та сусідські стосунки на роки.
Суспільство реагує болісно. Кожне гучне розкриття справи про зраду колишнього військового, судді чи чиновника підриває довіру до інститутів. Водночас воно зміцнює розуміння: держава має інструменти для покарання тих, хто свідомо обрав бік ворога.
Практичні кейси
Колишні судді з Криму: перехід на бік окупаційної «юстиції»
Троє колишніх українських суддів — Євгенія Філатова, Андрій Кухарський та Володимир Лушников — після 2014 року залишилися на півострові та почали працювати в російських судових органах. Вони розглядали справи за законодавством держави-агресора, ухвалювали рішення, які суперечили українському праву. Суди України кваліфікували їхні дії як державну зраду у формі надання допомоги іноземній державі в підривній діяльності. У 2026 році всіх трьох засудили заочно до 13 років позбавлення волі. Вироки набули законної сили, і тепер ці особи перебувають у міжнародному розшуку.
Військовослужбовець: дезертирство та перехід на бік ворога
Жінка-військовослужбовець у 2022–2023 роках самовільно залишила частину, перейшла на бік російських сил і брала участь у бойових діях проти українських підрозділів. Докази включали її власні повідомлення, свідчення побратимів та дані розвідки. Суд кваліфікував дії за сукупністю статей 111 (державна зрада) та 408 (дезертирство) КК України і призначив 15 років ув’язнення. Справа показала: навіть один епізод участі у ворожих діях тягне максимальну відповідальність.
Жителька Херсонщини: допомога в підривній діяльності та впровадження рублів
Колишня секретарка суду в Чернігові, яка після окупації частини території почала активно співпрацювати з ворогом, раділа на камеру похованням українських військових і сприяла впровадженню російської валюти в тюремній системі. Її дії кваліфікували як державну зраду. У 2026 році жінка отримала 10 років ув’язнення. Суд врахував не лише конкретні вчинки, а й публічну демонстрацію підтримки агресора, яка підривала моральний стан населення.
Ці кейси об’єднує одне: люди, які мали вибір, свідомо обрали бік держави-агресора і отримали відповідне покарання. Навіть «незначна» на перший погляд допомога — передача інформації, організація зустрічей, зайняття посади в окупаційній структурі — за певних обставин переростає в повноцінну державну зраду.
Сучасна статистика та тенденції судової практики
Станом на середину 2025 року Служба безпеки України відкрила 3890 кримінальних проваджень за статтею 111, вручила 3470 підозр і домоглася 1048 вироків. Більшість справ стосується осіб, які перебували на окупованих територіях і надавали допомогу російським спецслужбам або окупаційним адміністраціям. Зростає кількість заочних вироків — це дозволяє притягувати до відповідальності тих, хто виїхав до Росії або залишився в окупації.
Судова практика еволюціонує. Суди дедалі частіше призначають конфіскацію майна, особливо коли доведено матеріальну вигоду від співпраці. Верховний Суд формує позиції щодо кваліфікації «інтелектуального» переходу на бік ворога та меж надання допомоги в підривній діяльності.
Державна зрада залишається одним із найтяжчих злочинів проти основ національної безпеки. Закон чітко окреслює межі, за якими дії громадянина перетворюються на зраду Батьківщини. У воєнний час ці межі проходять особливо гостро — кожне рішення людини в окупації або на фронті може мати наслідки на десятиліття.
Залишити відповідь