У травні 2014 року, коли на сході України ще тільки формувалися перші лінії зіткнення, а регулярні підрозділи тільки починали розуміти масштаб того, що відбувається, майор десантних військ Ігор Герасименко зі своїм підрозділом вийшов на висоту 167,6 біля Слов’янська. Не для параду. Не для фото. А для того, щоб зупинити просування противника і взяти під контроль ключовий напрямок. За кілька годин напруженого бою висота була в руках українських військових. Без втрат особового складу. Без втрат техніки. Це був не просто успіх одного підрозділу. Це стало одним із перших чітких сигналів: українська армія вчиться воювати по-новому — швидко, точно і з мінімальними жертвами.
Ігор Леонідович Герасименко народився 5 січня 1984 року в Радомишлі на Житомирщині. Маленьке місто, де небо здається ширшим, а доля часто приводить хлопців до форми. Після школи — Одеський інститут сухопутних військ, аеромобільний факультет. Спеціальність «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів». П’ять років жорсткої підготовки: десанти, марш-кидки, тактика, нічні дії. У 2005-му молодий лейтенант потрапляє до 95-ї окремої аеромобільної бригади в Житомирі. Спочатку командир розвідувального взводу. Потім роти. Він швидко зростає, бо поєднує холодний розрахунок з умінням вести людей за собою.
Коли у 2014-му почалася агресія, 95-та бригада опинилася на вістрі. Спочатку завдання на півдні — прикриття кордону. Потім — Добропілля, а з квітня — повноцінні бойові дії на Донеччині. Герасименко на той момент уже командир роти. 26 травня підрозділ під його керівництвом відбиває атаку на блокпост, знищує бойовиків та їхню техніку. А потім — рішення, яке увійде в підручники. Штурм і захоплення висоти Карачун. Панівна точка з телевежею. Звідти добре видно підступи до Слов’янська. Ворог розумів цінність цієї висоти. Українські десантники теж. За лічені години висота була взята. Контроль над напрямками можливих наступів противника встановлено. Нуль втрат. Це не везіння. Це результат підготовки, розвідки, чіткої взаємодії та особистої рішучості командира.
У червні 2014-го, після загибелі попереднього командира батальйону, Герасименко приймає на себе 1-й аеромобільно-десантний батальйон 95-ї бригади. Бої за визволення Слов’янська. Потім — Лисичанськ, висоти біля Спірного. Липень приносить нові випробування. 27 липня підрозділи під його керівництвом знищують вогневі позиції противника біля Степанівки та Петровського, зривають спробу висування значних сил. 29 липня штурмова група бере під контроль курган Савур-могила — стратегічно важливу точку, яка впливала на створення «Маринівського коридору». Два поранення — в голову і в плече. Біль, кров, але стрій не покинуто. Командир залишається на місці і продовжує керувати. Такі деталі не завжди потрапляють у сухі звіти. Але саме вони формують справжню картину.
12 лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко присвоює майору Ігорю Герасименку звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Формулювання указу чітке: «за виняткову особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України». Сам Герасименко в інтерв’ю того періоду неодноразово наголошував: нагорода належить усьому підрозділу. Це не просто скромність. Це філософія командира, який знає — один у полі не воїн, а успіх народжується з довіри, тренувань і спільної відповідальності.
Після 2015-го служба триває. Герасименко — командир 5-ї батальйонної тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади. Підвищення до підполковника, а згодом і до полковника. Досвід, здобутий у 2014–2015 роках, стає основою для підготовки нових поколінь десантників. А в 2019-му відбувається новий поворот. Ігор Герасименко обирається народним депутатом України IX скликання від партії «Слуга народу» по 62-му округу Житомирської області. Він іде в парламент як безпартійний військовий, який пройшов найгарячіші точки першого етапу війни. Не для статусу. Для того, щоб впливати на рішення на системному рівні.
У Верховній Раді Герасименко стає членом Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. А згодом очолює підкомітет з питань протимінної діяльності. У країні, де після повномасштабного вторгнення 2022 року заміновано мільйони гектарів, де кожне поле може приховувати смертельну загрозу, де сапери працюють щодня під ризиком, ця посада набуває особливого значення. Герасименко не просто «політик від оборони». Він людина, яка знає ціну помилки на полі бою і ціну неякісного розмінування в мирний час. Він бере участь у міжфракційному об’єднанні з протимінної діяльності, відвідує центри підготовки саперів, обговорює інноваційні підходи та міжнародний досвід. Його бойове минуле дає вагу кожному слову, коли йдеться про захист тих, хто зараз ризикує життям, очищаючи українську землю.
Особисте життя Героя залишається досить закритим — так часто буває з людьми, які багато віддали країні. З дружиною виховує двох синів. Очолює громадську організацію «Альянс учасників бойових дій». Пам’ятає про тих, з ким воював пліч-о-пліч. У старих інтерв’ю проскакує мрія про мирний час і подорожі з родиною. Не пафосно. По-людськи. Після всього, що пережив, прості речі — сім’я, спокійне небо, можливість просто жити — набувають особливої цінності.
Його шлях — це не тільки про окремі подвиги. Це про еволюцію людини, яка вміє приймати рішення під вогнем і не втрачає здатності мислити стратегічно, коли переходить у зовсім інше середовище. Від командира взводу до командира батальйону. Від висот Донеччини до сесійної зали парламенту. Від прямих бойових завдань до законодавчої роботи над однією з найгостріших проблем сучасної України — масовим розмінуванням. Кожен етап вимагав нових якостей. І кожен раз Герасименко знаходив у собі ресурс, щоб відповідати.
Для тих, хто тільки починає цікавитися темою оборони та героїв сучасної України, історія Ігоря Герасименка — гарний приклад того, як професійна військова освіта, бойовий досвід і особиста відповідальність перетворюються на реальний вплив. Для просунутих читачів — можливість глибше зрозуміти, чому саме такі офіцери стають орієнтирами. Чому вміння не просто «виконувати наказ», а бачити ширшу картину, зберігати холодну голову і дбати про підлеглих, залишається найвищою цінністю в будь-якій армії.
Цікаві факти про Ігоря Герасименка
- Нуль втрат при захопленні Карачуна. 26 травня 2014 року підрозділ під командуванням Герасименка взяв висоту 167,6 та телевежу біля Слов’янська без жодної втрати особового складу та техніки. У умовах перших місяців війни це був рідкісний приклад ідеально проведеної операції.
- Два поранення — і жодного дня поза строєм. Майор отримав поранення в голову та плече, але залишився керувати підрозділом. Така стійкість стала частиною його репутації серед побратимів.
- «Нагорода не моя, а всього підрозділу». Після присвоєння звання Героя України Герасименко неодноразово наголошував у інтерв’ю, що відзнака належить усій команді. Це не формальність — це його принцип лідерства.
- Від батальйону до підкомітету з демінінгу. Сьогодні полковник Герасименко очолює підкомітет Верховної Ради з питань протимінної діяльності. Досвід командира, який воював на замінованих територіях, робить його позицію особливо вагомою.
- Один із трьох депутатів-Героїв України. Разом з Юрієм Бойком та Мустафою Джемілєвим він входить до невеликого кола народних депутатів, які мають найвищу державну нагороду за особисту мужність.
- Голова «Альянсу учасників бойових дій». Після фронту не відійшов від теми ветеранів. Очолює організацію, яка підтримує тих, хто пройшов АТО та повномасштабну війну.
- З Житомирщини — у велику політику. Обраний у 2019-му по 62-му округу як безпартійний кандидат від «Слуги народу». Військовий, який не шукав партійного квитка, а прийшов зі своїм досвідом і авторитетом.
Кожен з цих фактів — не просто рядок у біографії. Це штрихи до портрета людини, яка вміє тримати висоту в буквальному і переносному сенсі. Сьогодні, коли Україна продовжує боротися за свою свободу, а питання безпеки та розмінування залишаються критично важливими, досвід таких людей, як Ігор Герасименко, набуває нової ваги. Він уже не стоїть на висоті з автоматом у руках. Але продовжує захищати країну — тепер на рівні законів, стратегій та підтримки тих, хто досі ризикує на передовій і в полях, засмічених мінами.
Його історія нагадує: справжній герой — це не той, хто один раз здійснив подвиг. Це той, хто після подвигу знаходить у собі сили служити далі, у нових умовах і з новою відповідальністю. Ігор Герасименко саме такий.
Залишити відповідь