У спекотний день 24 серпня 1991 року в бічній кімнаті Верховної Ради зібралася невелика група депутатів. Вони допрацьовували текст документа, який мав назавжди змінити долю України. Серед них — Іван Олександрович Заєць, 39-річний економіст із села Лозниця на Житомирщині. Він уже три роки був активним членом Народного Руху України, пройшов шлях від наукового співробітника Інституту економіки до одного з організаторів живих ланцюгів єдності. Саме в тій кімнаті, яку учасники називали «захристією», Заєць разом із Дмитром Павличком, Олександром Морозом, Ігорем Юхновським та іншими ставив останні правки в преамбулу та основний текст Акта проголошення незалежності.
Цей момент став кульмінацією його багаторічної боротьби. Народжений 5 липня 1952 року в селянській родині, Заєць закінчив Українську сільськогосподарську академію за фахом економіст-математик. Працював головним економістом колгоспу, потім — у наукових установах Києва. Радянська система давала йому стабільність, але не відповідала на головне питання: чому українці не можуть самі вирішувати свою долю? Наприкінці 1980-х, коли по всій Україні прокотилася хвиля національного пробудження, він приєднався до Народного Руху України — широкого демократичного руху, що об’єднав інтелігенцію, робітників і студентів навколо ідей суверенітету, відродження мови та історичної пам’яті.
У 1990 році Заєць переміг на виборах до Верховної Ради першого демократичного скликання по Святошинському округу Києва. Він увійшов до Народної Ради — неформального об’єднання національно-демократичних сил. У комітетах займався економічними реформами, а паралельно допомагав організовувати акції на підтримку незалежності Литви та відзначення Дня Злуки 1990 року живим ланцюгом від Івано-Франківська до Києва.
Коли в серпні 1991-го в Москві стався путч, український парламент зібрався на екстрену сесію. Заєць увійшов до узгоджувальної комісії, яка остаточно редагувала текст Акта. Найгостріші суперечки розгорілися навколо преамбули. Комуністична більшість заперечувала формулювання «виражаючи волю народу України», бо референдум ще не проводили. Павличко знайшов компроміс, прив’язавши текст до нещодавніх подій. Заєць згадував пізніше, як після фінального редагування разом із Павличком бігли до друкарського бюро, щоб встигнути підготувати документ до голосування. 24 серпня Акт ухвалили 346 голосами «за». 1 грудня 1991 року на референдумі понад 90 % українців підтримали незалежність.
Парламентська кар’єра Івана Зайця охопила п’ять скликань — унікальний рекорд для політика тієї доби. У першому скликанні він очолював підкомісію з економічної реформи. У другому та третьому — працював заступником голови комітету закордонних справ, займався питаннями СНД та європейської інтеграції. У четвертому та шостому скликаннях зосередився на екологічній політиці та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи — теми, близької до його рідної Житомирщини, яка сильно постраждала від радіації.
З 31 січня 2000 до 29 травня 2001 року Заєць обіймав посаду міністра екології та природних ресурсів України. У той період тривали реформи аграрного сектору та обговорення енергетичної безпеки. Пізніше він став першим заступником голови Української народної партії, членом президії товариства «Україна-Світ» та головою благодійного фонду «Трипілля».
Його державницька позиція отримала високу оцінку. Заєць — повний кавалер ордена «За заслуги» (І, ІІ та ІІІ ступенів), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня та інших відзнак. У 2025 році, вже на пенсійному віці, він продовжував давати інтерв’ю та коментарі, наголошуючи, що політика потребує «буйних і небайдужих людей», які вірять у свою справу і готові діяти за принципами, а не за кар’єрними міркуваннями.
Сьогодні, коли Україна захищає свою незалежність у повномасштабній війні, досвід таких людей, як Іван Заєць, набуває особливої ваги. Його шлях показує, що державність народжується не лише на барикадах, а й у кропіткій парламентській роботі, у вмінні знаходити компроміси без зради цінностей та у постійній готовності захищати національні інтереси.
Цікаві факти про Івана Зайця
- Разом із В’ячеславом Чорноволом та Олександром Гудимою Іван Заєць проніс у зал засідань величезний синьо-жовтий прапор під час голосування за Акт незалежності — цей кадр став одним із символів 24 серпня 1991 року.
- У 1990 році Заєць був серед організаторів живого ланцюга єдності, який з’єднав Захід і Схід України в день 71-ї річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР.
- Він народився в селі Лозниця Народицького району Житомирської області — території, яка пізніше сильно постраждала від Чорнобильської катастрофи. Це особисто вплинуло на його увагу до екологічних питань у парламенті та на посаді міністра.
- Заєць закінчив юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка вже в зрілому віці — це допомогло йому краще орієнтуватися в законодавчій роботі.
- У родині Івана Зайця троє дітей: доньки Олеся (1978) та Ярослава (1985), син Остап (1991). Дружина Світлана — тренер.
- У 2018 році в інтерв’ю він згадував, як у перші роки незалежності депутати часто «стрибали» в залі парламенту від емоцій — такою була атмосфера справжньої політичної боротьби.
Для тих, хто тільки починає цікавитися історією української державності, історія Івана Зайця — чудовий приклад того, як звичайна людина з села може стати частиною доленосних рішень. Він не був публічним «медіа-політиком» у сучасному розумінні. Натомість роками вів системну роботу в комітетах, голосував за принципові рішення і зберігав відданість ідеї незалежності навіть тоді, коли політичні альянси розпадалися.
Просунутим читачам варто звернути увагу на еволюцію його партійної приналежності. Від Народного Руху України часів Чорновола — через Українську народну партию — до участі у блоках «Наша Україна». Цей шлях відображає складні процеси всередині національно-демократичного табору 1990–2000-х: розколи, об’єднання, пошуки нової ідентичності після втрати єдиного лідера. Заєць залишався послідовним у головному — у відстоюванні суверенітету та європейського вектора України.
Його досвід роботи в комітетах з екології та закордонних справ сьогодні особливо актуальний. Питання Чорнобильської зони відчуження, радіаційної безпеки та міжнародного партнерства в умовах війни вимагають саме таких фахівців, які поєднують фахові знання з державницькою позицією. Молодим політикам і громадським діячам варто вивчати не лише гучні промови, а й рутинну роботу в комітетах — саме там, як показує приклад Зайця, народжуються реальні зміни.
У 2025–2026 роках Іван Заєць продовжує жити в Києві та періодично коментує політичні процеси. Його голос — це голос покоління, яке не просто чекало незалежності, а свідомо її будувало. Для України, яка сьогодні бореться за своє майбутнє, такі свідчення живої історії стають особливо цінними. Вони нагадують: свобода — це не подарунок, а результат щоденної праці багатьох людей, серед яких був і є Іван Заєць.
Залишити відповідь