У серці Покуття, де писанки розповідають історії цілими поколіннями, а коломийки танцюють під вітром Карпат, 24 серпня 1963 року народився Олександр Володимирович Козаренко. Він став тим, хто перетворив локальні інтонації на універсальну музичну мову, здатну говорити з аудиторією в Києві, Львові, Варшаві чи Дрездені. Композитор, піаніст, музикознавець, педагог і організатор — усе це поєднувалося в одній людині з рідкісною харизмою та трагічною глибиною світовідчуття. 21 березня 2023 року він відійшов у вічність у віці 59 років, але його «Musica Rutheno» — концепція рутенської, тобто українсько-галицької музики — продовжує жити в залах, на фестивалях і в пам’яті тих, хто чув його твори.
Козаренко не просто писав ноти. Він конструював цілі світи, де біблійні пристрасті переплітаються з гуцульськими мотивами, барокові псалми — з експресивними дисонансами авангарду, а театральна іронія — з щирим болем сучасної людини. Його спадщина охоплює симфонії, балети, ораторії, літургії, камерні канти та понад п’ятдесят театральних партитур. Твори виконують «Київська камерата», оркестри «Віртуози Львова», хори «Трембіта» та зарубіжні колективи. А в 2023 році Коломийській філармонії офіційно присвоїли його ім’я — мрія, яку він плекав десятиліттями, здійснилася вже після його відходу.
Ранні роки та коломийське коріння
Коломия 1960-х — це не просто провінційне містечко. Це культурний осередок, де традиція розпису писанок сусідить із живою фольклорною практикою Покуття та Гуцульщини. Саме тут, у середовищі, насиченому мелодіями, обрядами та театральними виставами, формувався майбутній митець. Олександр ріс у родині, де музика була природною частиною життя. Ранні враження від народних наспівів, церковного співу та місцевих свят пізніше перетворилися на фундамент його авторського стилю — національну інтонаційність, яку він досліджував усе життя.
Хлопець рано виявив талант до фортепіано. Навчання в місцевій музичній школі стало першим кроком до серйозної професії. Вже тоді проявилася його здатність поєднувати технічну віртуозність із глибоким емоційним переживанням музики. Коломийські корені ніколи не відпускали Козаренка: навіть після навчання в Києві та роботи у Львові він завжди ідентифікував себе саме як коломиянина. Це не просто географічна прив’язаність — це культурна ідентичність, яка пронизує всі його твори, від ранніх «Писанок» для фортепіано до пізніх сакральних опусів.
Освіта, mentors та шлях до професіоналізму
Після закінчення Львівського державного музичного училища імені С. Людкевича Козаренко вступив до Київської консерваторії. Тут його вчителями стали видатні постаті: по класу фортепіано — Володимир Воробйов, по композиції — Мирослав Скорик, а музикознавство він опановував під керівництвом Івана Ляшенка. Саме в консерваторії сформувалося його розуміння української музики як цілісної системи з власною логікою розвитку.
1984 року Олександр став лауреатом Всеукраїнського конкурсу піаністів імені Миколи Лисенка. Ця перемога відкрила двері до серйозної виконавської кар’єри та закріпила його репутацію як інтерпретатора української класики. 1989 року він закінчив консерваторію, а 1992-го — аспірантуру. 2001 року захистив докторську дисертацію, присвячену Миколі Лисенку як основоположнику української національної музичної мови. 2004 року стажувався у Вюрцбурзькому університеті в Німеччині — досвід, який розширив його європейський горизонт і вплинув на розуміння того, як національне може бути водночас універсальним.
Чотири періоди творчості: еволюція стилю
Творчий шлях Козаренка логічно поділяється на чотири етапи, кожен з яких позначений новими відкриттями та поглибленням авторського голосу.
Перший — фортепіанний (1982–1989). Тут народжуються «Писанки» — цикл, у якому композитор експериментує з фортепіанною фактурою, шукаючи національний колорит через сучасні засоби. Другий — симфонічний (1989–1994). З’являються «Чакона», «Епістоли», Концерт для скрипки з оркестром, де все активніше використовуються етнічні тембри (зокрема цимбали) та авторські інтонації. Третій — камерно-театральний (1988–2001). Козаренко активно працює з театром, пише музику до вистав, створює балет «Дон Жуан з Коломиї» (1994) за мотивами Захер-Мазоха та камерну оперу «Час каяття» (1997). Четвертий — кантатно-ораторіальний (1994–2008). Тут домінують сакральні жанри: ораторія «Страсті Господа нашого Ісуса Христа», «Український реквієм», літургії, «Чотири молебні пісні до Діви Марії».
Стиль Козаренка характеризується п’ятьма ключовими рисами. По-перше, знакова інтерпретація тексту — музика стає системою символів, де кожна інтонація несе додаткове значення. По-друге, національна тематика з опорою на гуцульський фольклор, покутські ладкання, острозькі наспіви та історичну «Ruthenia». По-третє, вокальність мислення — навіть інструментальна фактура часто мелодизується. По-четверте, децентралізація структур через мозаїчність, алеаторику та контрасти. По-п’яте, театралізація — навіть «чиста» музика сприймається як драматургічна дія.
Concerto Rutheno та «Musica Rutheno»: міст між епохами
Одним із найяскравіших творів Козаренка залишається Concerto Rutheno (1991) для камерного ансамблю з підготовленим фортепіано. Твір поєднує риси concerto grosso, сольного концерту та малого поліфонічного циклу. Генеральною жанровою ознакою тут виступає коломийка — трактована то як повільна пісня, то як швидкий танець. Підготовлене фортепіано імітує звучання цимбал, а вся партитура пронизана ритмами та інтонаціями Покуття. Назва «Rutheno» відсилає до історичної Ruthenia — латинської назви українських земель, особливо Галичини. Це не просто етикетка, а глибока культурна заява: українська музика має право бути водночас глибоко локальною та європейськи універсальною.
Саме концепцію «Musica Rutheno» у 2023 році втілили в однойменній монографічній програмі в Національній філармонії України. У концерті прозвучали ораторія «Страсті…», Sinfonia Estravaganza, «П’ять весільних ладкань з Покуття» та той самий Concerto Rutheno. Програма показала: Козаренко не просто композитор — він творець цілісного художнього світу, де сакральне й театральне, фольклорне й авангардне існують в органічній єдності.
Піаніст, що повернув Лисенка слухачам
Паралельно з композиторською діяльністю Козаренко залишався блискучим виконавцем. Особливу увагу він приділяв українській музиці ХХ–ХХІ століть. У дуеті зі скрипалькою Лідією Шутко він виконував твори сучасних авторів, наповнюючи їх свіжою енергією. Окрему сторінку становить його робота з спадщиною Миколи Лисенка. Козаренко не просто грав сонати та рапсодії — він досліджував їх у наукових статтях, організовував монографічні концерти та записав диск фортепіанної музики Лисенка. Для нього Лисенко був не музейним експонатом, а живим джерелом національної музичної мови.
Науковець, педагог і філософ мистецтва
2001 року Козаренко став доктором мистецтвознавства, а 2002-го — професором. Він викладав у Львівській національній музичній академії, завідував кафедрою філософії мистецтв, обіймав посаду проректора з наукової роботи, а з 2011 року — декана факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Його лекції з філософії музики запам’ятовувалися студентам структурованістю, ерудицією та щирою зацікавленістю.
Наукові праці Козаренка присвячені проблемам національної інтонаційності, розвитку української музичної мови, сакральній творчості композиторів ХХ століття в контексті музичної семіотики та герменевтики. Він розглядав музику як систему знаків, де кожна інтонація, ритм чи тембр несе культурну пам’ять. Для початківців це означає просту річ: слухаючи Козаренка, ви чуєте не просто звуки, а цілі пласти історії — від давніх церковних наспівів до сучасних тривог.
Громадська діяльність та театральна пристрасть
Козаренко написав музику до понад п’ятдесяти театральних вистав. Театр був для нього природним середовищем — навіть інструментальні твори часто мають приховану драматургію. Він заснував і довгі роки очолював Міжнародний фестиваль класичної музики імені Анатолія Кос-Анатольського в Коломиї. Цей форум став майданчиком для виконання творів сучасних українських композиторів і водночас платформою для молодих виконавців.
Особливої уваги заслуговує його мрія про філармонію в рідному місті. Коломия довго не мала повноцінного концертного залу європейського рівня. Козаренко не дожив до відкриття, але в квітні 2023 року Коломийській філармонії «Сокіл» присвоїли його ім’я. Сьогодні там регулярно проходять «Kozarenko-Fest» та інші меморіальні події. Його ім’я стало символом відродження культурного життя регіону.
Цікаві факти про Олександра Козаренка
- «Пітер Пен української музики» — сам Козаренко жартував, що довго не хотів ставати дорослим. До останніх днів він користувався кнопковим телефоном і був байдужим до комп’ютерів та інтернету, вважаючи за краще живе спілкування та паперові ноти.
- Аристократичні манери — він любив спілкуватися з представниками старшого покоління митців і перейняв у них церемоніальну, трохи старомодну ввічливість, яка дивувала сучасників, але підкреслювала його глибоку повагу до традиції.
- Театральний композитор навіть у «чистій» музиці — Козаренко стверджував, що будь-яка його музика має театральну природу. Навіть симфонічні полотна сприймаються як драматична дія з персонажами, конфліктами та катарсисом.
- Остання незавершена праця — наприкінці життя він готував велику книгу про Миколу Лисенка. Планував закінчити її до свого 60-річчя, але не встиг. Ця робота мала стати підсумком багаторічних досліджень національної музичної мови.
- Філармонія як спадщина — у 2023 році Коломийській філармонії присвоїли ім’я Козаренка. Сьогодні там звучать його твори, проходять фестивалі пам’яті та концерти молодих виконавців — мрія митця втілилася в камені та звуках.
- «Musica Rutheno» як жива традиція — у серпні 2023 року в Національній філармонії України відбувся великий меморіальний концерт під цією назвою. Програма включала ораторію «Страсті…», *Sinfonia Estravaganza* та *Concerto Rutheno* — твори, що найкраще розкривають його художній світ.
- Майстер підтекстів і метафор — Козаренко будував музику як систему знаків. Латинське «Ruthenia» в назві концерту — це не лише географія, а й культурна програма: українська музика як рівноправна частина європейської спадщини.
Спадщина, що продовжує звучати
Сьогодні твори Олександра Козаренка виконують у різних країнах, записують на диски та вивчають у консерваторіях. Його ідеї національної інтонаційності та музичної семіотики впливають на молоде покоління композиторів. Коломийська філармонія імені Козаренка стала живим пам’ятником — місцем, де його музика звучить не як музейний експонат, а як частина актуального культурного діалогу.
Для початківців його творчість — це захоплива подорож від знайомих народних мотивів до складних сучасних форм. Для просунутих слухачів — глибокий текст, наповнений символами, алюзіями та філософськими питаннями про ідентичність, пам’ять і роль мистецтва в часи криз. Козаренко не залишав після себе простих відповідей. Натомість він дарував питання, які продовжують звучати щоразу, коли в залі лунає його «Concerto Rutheno» чи «Український реквієм».
Його музика — це міст між минулим і майбутнім української культури. Міст, по якому можна йти, слухаючи, як коломийка перетворюється на всесвітню симфонію, а сльози П’єро — на світло надії.
Залишити відповідь