Один шахед-136, який у Росії називають Герань-2, при масовому виробництві на заводі в Алабуга обходиться приблизно в 50–70 тисяч доларів США станом на 2025–2026 рік. Це найреалістичніша оцінка, яку дають українські аналітики та західні джерела після того, як Росія перейшла від закупівель в Ірану до власного складання. На початку повномасштабного вторгнення ті самі дрони коштували Росії 193–300 тисяч доларів за одиницю через експортні контракти та посередників.
Цифра вражає не сама по собі, а тим, як вона змінює баланс на полі бою. Дешевий дрон-камікадзе з 40–90-кілограмовою бойовою частиною змушує оборонну сторону витрачати в десятки разів більше на перехоплення. Проста конструкція, поршневий двигун китайського виробництва, склопластиковий корпус і комерційна електроніка дозволяють випускати тисячі одиниць щомісяця. Росія вже досягла темпів у кілька тисяч шахедів на місяць, включаючи спрощені варіанти та імітаори.
Перші партії Герань-2 прилітали з Ірану готовими або у вигляді напівфабрикатів. Контракти 2022 року передбачали сотні мільйонів доларів за комплекти. Після запуску виробництва в Татарстані ціна впала втричі-четверо завдяки локалізації, спрощенню двигунів (без стартера та маховика) та масовим поставкам компонентів з Китаю. Аналітики Defence Express прямо зазначають: навіть 50 тисяч доларів виглядає оптимістично низькою межею, а 70 тисяч — більш реалістичною цифрою для російського варіанту з урахуванням доробок.
Як формувалася ціна: від іранського експорту до російського конвеєра
У 2022 році Росія платила Ірану близько 193 тисяч доларів за один шахед за великими контрактами на тисячі одиниць. Деякі партії обходилися ще дорожче — до 290–370 тисяч через посередників та умови поставки. Гроші часто йшли золотими злитками, щоб обійти санкції. Це була не собівартість, а експортна ціна з націнкою та витратами на логістику.
Російський завод в Алабуга почав роботу у 2023 році за іранською ліцензією. Спочатку збирали з готових комплектів, потім перейшли на власні планери та поступову заміну вузлів. До середини 2024-го підприємство вже перевиконало початковий план на 6000 дронів. У 2025 році темпи сягнули 2700–5500 одиниць на місяць залежно від джерел та включення спрощених версій. Така швидкість стала можливою завдяки потоковій збірці, залученню іноземної робочої сили та паралельному імпорту тисяч компонентів.
Спрощення торкнулося буквально всього. Двигун — клон німецького Limbach, виготовлений у Китаї, — позбавили деяких цивільних «надмірностей». Корпус полегшили. Систему навігації доповнили китайськими антенами CRPA для кращої стійкості до глушіння. Кожна така доробка трохи піднімає ціну, але масштаб компенсує витрати. У результаті російський шахед 2025–2026 року коштує в рази менше за іранський експортний зразок 2022-го.
З чого складається вартість одного дрона-камікадзе
Основні статті витрат — двигун, корпус, електроніка та бойова частина. Поршневий двигун потужністю близько 50 к.с. тягне на найбільшу частку. Китайські репліки авіаційних моторів для парамоторів і легкої авіації коштують відносно недорого саме через масовість цивільного ринку. Корпус з композитів або склопластику з мінімальною металевою начинкою важить близько 200 кг разом з паливом і дозволяє долати 1500–2000 км на низькій висоті.
Електроніка — найцікавіший пункт. Базова GNSS-навігація з інерціальним блоком дешева, але сучасні російські шахеди отримали адаптивні антени та модулі, стійкіші до українських засобів РЕБ. Ці компоненти подорожчали виробництво, однак усе одно залишаються на рівні комерційних рішень, а не військових авіаційних стандартів. Бойова частина — 40–50 кг у базових іранських версіях і до 90 кг у російських з комбінованою кумулятивно-осколково-фугасною дією — також відносно недорога.
Збірка в умовах конвеєра з низькою вартістю праці та відсутністю дорогих систем зв’язку чи штучного інтелекту тримає загальну собівартість у межах десятків тисяч доларів. Саме тому шахед часто називають «крилатою ракетою для бідних». Він не має складної головки самонаведення, не літає на надзвуку і не використовує дорогі матеріали. Натомість він летить низько, довго і в потрібну точку за заздалегідь закладеним маршрутом.
Економіка війни: чому 70 тисяч доларів перетворюються на мільйони витрат
Найважливіший ефект дешевизни шахеда — асиметрія витрат. Щоб збити один такий дрон, Україна змушена використовувати або дорогі зенітні ракети (Patriot, NASAMS, Iris-T), або дешевші перехоплювачі — FPV-дрони та спеціальні дрони-перехоплювачі вартістю 2–5 тисяч доларів. Навіть у другому випадку співвідношення часто складає 1:5 або 1:10 на користь атакуючого, якщо врахувати не всі влучання та витрати на чергування авіації.
Коли шахеди йдуть хвилями по 100–200 одиниць за ніч, система ППО фізично не встигає реагувати на всі цілі. Частина проривається до енергетичної інфраструктури, промислових об’єктів чи житлових районів. Прямі збитки від одного вдалого удару по підстанції чи трансформаторній можуть обчислюватися мільйонами доларів у ремонті та втраченій генерації. Додайте ще й непрямі втрати — евакуацію, простої підприємств, психологічне навантаження на мільйони людей під час повітряних тривог.
Росія, зі свого боку, витрачає на програму шахедів мільярди рублів щомісяця, але ці гроші повертаються у вигляді пошкодженої української інфраструктури та змушують Київ тримати значну частину ППО на східному напрямку. Це класична стратегія виснаження через дешеву масу.
Цікава статистика
Темпи виробництва: у 2025–2026 роках Росія випускала від 2700 до понад 5500 шахедів та подібних дронів на місяць на потужностях Алабуга та суміжних підприємствах.
Співвідношення вартості: один шахед за 60 тисяч доларів у середньому змушує витрачати від 300 тисяч до кількох мільйонів на перехоплення залежно від типу засобу.
Масштаб ударів: у окремі місяці 2025 року фіксували понад 5000 запусків шахедів за 90 днів, що створювало постійний тиск на українську систему ППО та енергетику.
Еволюція ціни: з 193–300 тисяч доларів у 2022 році (експорт з Ірану) до 50–70 тисяч доларів у російському серійному виробництві 2025–2026 років.
Чому ціна не скрізь однакова: варіанти та доробки
Не всі шахеди однакові. Базова іранська версія 2022 року відрізняється від сучасної російської Герань-2. Росіяни збільшили бойову частину до 90 кг, додали кращі антени проти глушіння, спростили деякі вузли двигуна. Кожна така зміна впливає на кінцеву вартість. Деякі партії 2024–2025 років оцінювали ближче до 80 тисяч доларів саме через посилення захисту від РЕБ.
Існують і більш дорогі варіанти — наприклад, з турбореактивним двигуном (Shahed-238 / Герань-3). Вони швидші, важчі в перехопленні, але й коштують дорожче. Паралельно Росія випускає дешевші імітаори та розвідувальні дрони на тій самій базі, щоб насичувати повітряний простір і змушувати ППО працювати на межі.
Для Ірану собівартість може бути ще нижчою — можливо, ближче до 20–40 тисяч доларів у внутрішньому виробництві, — але експортні ціни завжди вищі. Росія, навпаки, досягла максимальної економії саме завдяки обсягу та частковій локалізації. Ціна продовжує коливатися залежно від якості компонентів, наявності санкційних деталей та поточних доробок.
Що означає дешевий шахед для України та сучасної війни
Україна вже три роки живе в умовах, коли кожна ніч може принести сотні дронів. Система оповіщення, чергування винищувачів, робота мобільних вогневих груп і поява власних дешевих перехоплювачів — усе це відповідь на виклик, який створив саме низька ціна шахеда. Інженери та волонтери вигадують нові способи боротьби: акустичне виявлення, лазерні системи, FPV-перехоплювачі, дрони з сітками. Кожен новий метод здешевлює захист, але повної паритету поки немає.
У глобальному вимірі шахед став символом нової епохи — епохи масових дешевих лоїтеруючих боєприпасів. Країни, які раніше покладалися на дорогі крилаті ракети, тепер бачать, як кілька тисяч відносно простих дронів можуть паралізувати роботу ППО та завдати удару по критичній інфраструктурі. Це змушує переглядати доктрини, бюджети на оборону та пріоритети в розробці контрзаходів — від directed energy weapons до ройових систем перехоплення.
Виробництво шахедів продовжує зростати. Росія інвестує в розширення потужностей, шукає нові джерела компонентів і тестує нові варіанти. Ціна одного дрона може ще трохи знизитися при подальшому спрощенні або зрости при впровадженні складніших систем захисту. У будь-якому разі головний висновок уже очевидний: у сучасній війні маса та економічна ефективність часто важать більше, ніж одинична технологічна досконалість. Шахед це довів на практиці.