Два полотнища. Одне — з червоною та зеленою смугами і витонченим орнаментом біля древка — майорить над державними установами в Мінську та на посольствах за кордоном. Друге — біле з яскравою червоною смугою посередині — з’являється на протестних акціях, у вікнах білоруських квартир у Вільнюсі, Варшаві чи Києві, на мітингах діаспори в Нью-Йорку та Торонто. Перший — офіційний державний символ Республіки Білорусь з 1995 року. Другий — історичний національний прапор, який багато хто називає справжнім голосом білоруського народу.
Саме навколо білого-червоно-білого стяга (в народі — БЧБ) точиться найгостріша дискусія про те, що насправді означає бути білорусом сьогодні. Цей прапор не просто шматок тканини. Він уособлює період становлення незалежної державності, культурне відродження початку ХХ століття та спротив авторитарному правлінню в новітні часи.
Два прапори — чіткі відмінності в дизайні та сприйнятті
Офіційний прапор має пропорції 1:2 (висота до довжини). Верхня смуга — червона, займає дві третини висоти полотнища. Нижня — зелена, третина. З боку древка йде вертикальна біла смуга шириною в одну дев’яту довжини прапора, на якій червоним кольором вишитий національний орнамент «Сонце, що сходить». Цей візерунок походить від рушника, витканого 1917 року селянкою Матроною Маркевич із села Климовичи Сенненського району Вітебської області. У центрі — ромб як символ сонця, «роги» означають достаток, а перехресні лінії з крапками — засіяне поле та продовження життя.
Біло-червоно-білий прапор теж має пропорції 1:2, але складається з трьох рівних горизонтальних смуг — біла, червона, біла. Ніяких додаткових елементів. Чистота ліній і баланс кольорів роблять його одним з найпростіших і водночас найвиразніших національних стягів у Європі.
Ось як виглядає порівняння двох символів:
| Аспект | Біло-червоно-білий (БЧБ) | Офіційний червоно-зелений |
|---|---|---|
| Період державного статусу | 1918–1919 (БНР), 1991–1995 (Республіка Білорусь) | З 7 червня 1995 року |
| Дизайн | Три рівні смуги білий-червоний-білий | Червона (2/3) + зелена (1/3) + орнамент 1/9 біля древка |
| Сприйняття сьогодні | Символ національного відродження, протесту та діаспори | Державний символ, асоціюється з чинною владою |
| Культурне коріння | Народні орнаменти, герб Пагоня, рух початку ХХ ст. | Радянська традиція + білоруський рушник 1917 року |
Народження БЧБ: архітектор, революція та вибір кольорів
У 1917 році, коли Російська імперія тріщала по швах, білоруські активісти в Петрограді шукали символ, який би об’єднав націю. До молодого архітектора та інженера Клавдія Дуж-Душевського (1891–1959), вихідця з Вітебщини, звернулися з проханням розробити ескізи. Він запропонував кілька варіантів. Обрали біло-червоно-білий — простий, виразний і глибоко вкорінений у місцеву традицію.
Білий і червоний домінували в білоруській народній вишивці та ткацтві. Червоний на білому — найпоширеніше поєднання в орнаментах рушників і сорочок. Деякі історики пов’язують кольори з гербом Пагоня Великого князівства Литовського, де білий вершник на червоному полі. Є й романтична легенда про пораненого воїна, який підняв закривавлений білий прапор і повів військо до перемоги. Яка б версія не була найближчою до істини, результат один: у грудні 1917 року на Всебілоруському з’їзді біло-червоно-білий стяг уже сприймався як національний символ.
25 березня 1918 року проголосили Білоруську Народну Республіку. Разом з гербом Пагоня біло-червоно-bілий прапор став її офіційним знаком. У серпні того ж року в газеті «Вільна Білорусь» опублікували перший офіційний опис.
1991–1995: коротке повернення державного статусу
Після проголошення незалежності Білорусі 25 серпня 1991 року парламент 19 вересня ухвалив закон, яким повернув біло-червоно-білий прапор як державний. Країна, що тільки-но вийшла з Радянського Союзу, обрала символи, які пов’язували її з короткою, але яскравою історією БНР.
Ці чотири роки прапор майорів над урядовими будівлями, супроводжував перші кроки молодої держави на міжнародній арені. Для багатьох білорусів саме цей період став моментом справжнього національного пробудження — без серпа і молота, без червоної зірки.
Референдум 14 травня 1995 року: поворотний момент
Обраний 1994 року президент Олександр Лукашенко ініціював перший в історії незалежної Білорусі референдум. Серед чотирьох питань було й повернення до символіки, близької до радянської. За зміну прапора та герба проголосували 75,1 % тих, хто прийшов на дільниці.
14 травня 1995 року стало датою, після якої біло-червоно-білий стяг зник з офіційного вжитку. 7 червня указом президента затвердили новий дизайн — майже точну копію прапора БРСР 1951 року, але без серпа, молота та зірки, з інвертованим орнаментом. Того ж дня з даху Будинку уряду в Мінську спустили і розрізали на шматки попередній державний прапор.
Для частини суспільства це виглядало як повернення до звичного. Для іншої — як втрата щойно здобутої національної ідентичності.
Символіка кольорів: різні прочитання однієї історії
Офіційна інтерпретація червоно-зеленого прапора: червоний — це стяги переможців Грюнвальдської битви, прапори Червоної армії та білоруських партизанів; зелений — надія, весна, ліси та поля Білорусі; орнамент — давня культура, духовне багатство, єдність.
Біло-червоно-білий не має єдиної «офіційної» розшифровки, бо не є державним. Натомість існує кілька шарів прочитання. Білий часто асоціюють з чистотою, миром, світлом. Червоний — з мужністю, кров’ю, боротьбою, вогнем. Разом вони створюють образ нації, яка пам’ятає свої корені і не боїться відстоювати свободу. Багато білорусів бачать у цьому прапорі пряму спадкоємність з БНР і першими роками незалежності — періодом, коли країна сама обирала свій шлях.
Сучасне використання: ризик і солідарність
У самій Білорусі червоно-зелений прапор — єдиний офіційний. Біло-червоно-білий не заборонений законодавчо в усіх контекстах, але його поява на акціях протесту, особливо після 2020 року, часто призводить до затримань і звинувачень у «несанкціонованій символіці» або «екстремізмі». Влада розглядає його як знак опозиції.
Натомість за межами країни БЧБ став головним символом «Вільної Білорусі». Його використовує Об’єднаний перехідний кабінет Світлани Тихановської, білоруські громади в Литві, Польщі, Україні, Німеччині, Канаді та США. У 2020–2021 роках саме під цим прапором проходили наймасовіші протести в історії країни. Для тисяч людей за кордоном він став єдиним видимим зв’язком з батьківщиною, яку вони змушені були залишити.
У деяких українських містах, зокрема в Дніпрі 2022 року, місцева влада на знак солідарності замінила офіційний білоруський прапор біля мерії на біло-червоно-білий.
Чому саме біло-червоно-білий вважають «справжнім»
Для тих, хто називає його справжнім прапором Білорусі, аргументи прості й емоційні. Це символ першої спроби незалежної державності 1918 року. Це прапор, під яким країна вийшла з Радянського Союзу 1991-го. Це кольори, що походять безпосередньо з народної культури, а не з радянського конструктора. І це стяг, який об’єднав сотні тисяч людей у 2020 році — найяскравіший момент сучасної білоруської історії.
Прихильники офіційного прапора кажуть: 1995 року більшість проголосувала за нього на референдумі, він забезпечує стабільність і впізнаваність держави. Обидві позиції мають право на існування. Питання «який прапор справжній» насправді звучить так: «Яку Білорусь ми хочемо бачити — ту, що пам’ятає свої корені і бореться за них, чи ту, що обирає спокій і спадкоємність з попередньою епохою?»
Цікаві факти про прапори Білорусі
- Автор ескізу БЧБ Клавдій Дуж-Душевський не лише малював прапори. Під час німецької окупації він переховував єврейську родину у своєму будинку в Каунасі. За це потрапив до концтабору, вижив і помер 1959 року. Його життя — це ціла епоха білоруського національного руху.
- Орнамент на офіційному прапорі «Сонце, що сходить» створила 1917 року звичайна селянка Матрона Маркевич. Ромб у центрі — давній символ сонця, «роги» — достаток, а з’єднані ромби зверху й знизу — безперервність життя і хліба.
- У 1920 році біло-червоно-білий прапор використовували учасники Слуцького повстання проти більшовиків — одна з останніх спроб збройного спротиву на території сучасної Білорусі.
- Під час протестів 2020 року біло-червоно-білий стяг став настільки впізнаваним, що його почали малювати на стінах, вишивати на одязі і навіть використовувати як фон для світлин у соцмережах. Це один з наймасштабніших випадків мирного використання національного символу в новітній європейській історії.
- У діаспорі прапор БЧБ часто шиють вручну або замовляють у спеціалізованих майстернях з точним дотриманням пропорцій — три рівні смуги без жодних відхилень. Для багатьох це не просто тканина, а спосіб зберегти зв’язок з домом.
Прапори не просто висять. Вони розповідають історії — про те, ким люди себе вважають, за що готові стояти і яку пам’ять передають наступним поколінням. Біло-червоно-білий стяг продовжує цю розмову там, де офіційний вже давно замовк. І саме тому для тисяч білорусів у всьому світі він залишається справжнім.
Залишити відповідь