Дмитро Притула народився 2008 року й сьогодні, влітку 2026-го, уже першокурсник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Він закінчив школу з відзнакою попри блекаути та онлайн-уроки, пройшов гібридну програму навчання за кордоном, стоїть на військовому обліку в ТЦК і зберігає спокійну впевненість людини, яка з дитинства звикла балансувати між двома світами — спокійним життям з мамою на заході України та яскравим, напруженим світом батька-волонтера в Києві.
Його історія — це не чергова розповідь про «дитину зірки». Це приклад того, як підліток у воєнній країні формує власну ідентичність, не ховаючись за прізвищем і не тікаючи від нього.
Ранні роки та сімейні витоки
У 2007 році Сергій Притула познайомився з Юлією Андрійчук у Тернополі. Молоде подружжя будувало життя, коли 2008-го народився Дмитро. Хлопчик ріс у атмосфері, де батько вже починав вириватися на телеекрани, а мати створювала затишок і стабільність.
У 2013 році батьки розлучилися. Дмитро залишився з мамою. Вони оселилися на заході України, де ритм життя був спокійнішим. Сергій активно займався кар’єрою, а згодом — волонтерством. Хлопець їздив до батька в Київ на вихідні та канікули. Ці поїздки стали для нього вікном у інший світ: розмови про знімальні майданчики, перші історії з фронту після 2014 року, атмосфера постійного руху.
Психологи неодноразово зазначали, що діти з досвідом спільного виховання після розлучення часто розвивають підвищену емпатію та гнучкість. У Дмитра це проявилося рано. Він навчився швидко перемикатися між двома реальностями, не обираючи одну з них остаточно. З мамою — практичність, щоденні турботи, шкільні будні. З батьком — історії про дрони, які рятують життя, і про те, як одна людина може змінити дуже багато.
Шкільні роки під звуки сирен та блекаутів
Коли почалася повномасштабна війна, Дмитру було 13–14 років. Школа перейшла на онлайн, уроки часто переривалися через відсутність світла. У багатьох західних регіонах, де він жив, ситуація була м’якшою, ніж на сході чи в центрі, але сирени та тривоги все одно стали частиною рутини.
2025 року він завершив навчання в українській гімназії з відзнакою. Середній бал — 11,5. Це результат не лише здібностей, а й системної роботи: навіть коли електрики не було годинами, він знаходив спосіб підготуватися. Багато однокласників у той період втрачали мотивацію. Дмитро — ні.
Паралельно з українською програмою він уже з червня 2025 року почав додаткове навчання за кордоном. Це була гібридна модель: частина занять — європейські стандарти цифрових технологій, частина — українська історія та контекст. Програма мала завершитися в червні 2026-го. Такий формат дозволив йому не відриватися повністю від коренів і водночас отримати ширший погляд на світ.
НМТ, ТЦК та вступ до КПІ
У липні 2025 року Сергій Притула вперше публічно розповів, що син уже стоїть на обліку в територіальному центрі комплектування. У жовтні того ж року Дмитру виповнилося 17. Це стандартна процедура для всіх юнаків. Батько підкреслив: сім’я не уникає обов’язків, але пріоритетом залишається освіта.
НМТ Дмитро складав у 2025 році. Результат дозволив йому вступити на перший курс КПІ імені Ігоря Сікорського. Конкретний факультет батько не афішував детально, проте з усього, що відомо про інтереси хлопця — програмування, логіка, технічні рішення — напрямок пов’язаний з IT або інженерією.
У березні 2026 року Сергій Притула підтвердив: син навчається на першому курсі КПІ. Водночас батько згадав, що Дмитро вже має досвід роботи з дронами та паяльником. Це не просто хобі. Це навички, які в умовах війни можуть стати в пригоді й у цивільному, і в мілітарному контексті. Батько відкрито заявив, що підтримає будь-який вибір сина після 18 років — чи то продовження навчання, чи поєднання з військовою службою.
Особистість, захоплення та перші кроки волонтерства
Дмитро не любить зайвого шуму навколо себе. Друзі та знайомі описують його як тихого лідера: організовує, коли треба, але не прагне бути в центрі уваги. У школі він брав участь у дебатних клубах — теми екології та прав підлітків його цікавили. Разом з однокласниками збирав книги для дітей на окупованих територіях.
У 12 років, приблизно у 2020-му, він упакував свою першу посилку для ЗСУ. Тоді це були дрони-іграшки. Маленький жест, який згодом переріс у щось більше. Батько часто розповідав синові про реальні дрони, які змінюють хід бойових дій. Ці розмови не минули дарма.
Сьогодні Дмитро цікавиться програмуванням і навіть подумував про створення застосунку, який допомагав би відстежувати ефективність допомоги армії. Футбол залишається способом розвантаження. Техніка — способом мислення. Він не копіює батька, але й не відштовхується від його досвіду. Він будує власний інструментарій.
Сім’я сьогодні: брати, сестри та баланс між домами
У Сергія Притули четверо дітей. Окрім Дмитра, від другого шлюбу з Катериною Сопельник народилися Соломія (2017), Стефанія (2021) та Марко (серпень 2025). Дмитро — старший. Він підтримує зв’язок з молодшими братом і сестрами, навіть живучи окремо. Дзвонить, радить, іноді привозить іграшки чи просто історії.
Катерина Сопельник, за словами близьких, знайшла спільну мову з пасинком. Це не завжди буває легко в таких сім’ях. У випадку Притул — вийшло. Дмитро не став «дитиною з першого шлюбу», яку тримають на відстані. Він повноцінний член великої родини, яка пережила і розлучення, і війну, і народження нових дітей.
Цікаві факти про Дмитра Притулу
Перша посилка в 12 років. Дмитро самостійно зібрав і відправив посилку з дронами-іграшками для ЗСУ ще до того, як батько розгорнув масштабну волонтерську діяльність. Цей жест став символом того, як навіть дитина може долучитися до спільної справи.
Золота медаль попри війну. Закінчив гімназію з відзнакою у 2025 році, маючи середній бал 11,5. Більше 40 % навчання пройшло в онлайн-форматі через блекаути та повітряні тривоги.
Гібридна освіта. З червня 2025 по червень 2026 року поєднував українську програму з європейською гібридною програмою, де вивчав цифрові технології та українську історію одночасно.
КПІ та технічний шлях. У 18 років — першокурсник одного з найсильніших технічних університетів країни. Інтерес до програмування та технічних рішень проявляється з дитинства.
Досвід з дронами та паяльником. Батько публічно згадував, що син уже вміє працювати з технікою, яка в умовах війни має пряме практичне значення.
Старший брат для трьох. Незважаючи на різницю у віці та різні домівки, підтримує теплі стосунки з Соломією, Стефанією та маленьким Марком.
Виклики, стійкість та уроки, які не викладають у школі
Зростати під прізвищем Притула — це і привілей, і випробування. З одного боку — доступ до цікавих людей, історій, можливостей. З іншого — постійна увага, порівняння та очікування. Дмитро не став публічною персоною. Він обрав шлях, де результат важливіший за лайки.
Війна додала ще один шар складності. Діти, які народилися наприкінці 2000-х, не пам’ятають мирного життя в повному обсязі. Вони вчилися під сирени, здавали тести при свічках, бачили, як батьки вигорають від волонтерства. Дехто з їхніх однолітків емігрував. Дмитро залишився. Не тому, що мусив. А тому, що обрав.
Його історія цікава не лише тим, ким є його батько. Вона цікава тим, ким стає він сам — у країні, яка бореться за майбутнє. Технічний університет, навички роботи з дронами, емпатія, сформована в непростій сімейній ситуації, — усе це складається в портрет молодої людини, яка, ймовірно, ще не раз здивує.
Дмитро Притула не поспішає давати інтерв’ю та зніматися в ток-шоу. Він просто вчиться, допомагає, де може, і будує своє. А це, можливо, найпотужніша заява про себе в часи, коли всі навколо вимагають гучних слів.
Залишити відповідь