Олександр Мацієвський: воїн, який сказав «Слава Україні!» перед розстрілом

Зміст

Олександр Мацієвський став одним із найяскравіших символів української незламності. Снайпер 163-го батальйону 119-ї окремої бригади територіальної оборони Чернігівщини, 42-річний воїн, якого росіяни розстріляли в полоні 30 грудня 2022 року під Соледаром лише за те, що він спокійно видихнув «Слава Україні!». Його останні слова, зафіксовані на відео ворогом, облетіли весь світ і перетворилися на потужний заклик до опору. Ця історія не просто про один трагічний епізод війни — вона про людину, яка жила тихо, працювала чесно, а коли прийшов час, встала на захист Батьківщини без вагань.

Народжений у Молдові, Олександр Ігорович Мацієвський виріс у Кишиневі, де його мати Парасковія Демчук опинилася за радянським розподілом на взуттєвій фабриці. У 1997 році він закінчив школу, потім здобув фах електромонтажника в технікумі. Життя йшло своїм плином: одружився, народився син. У 2008 році родина переїхала до Ніжина на Чернігівщині — на батьківщину матері. Там Олександр працював за спеціальністю, пізніше їздив на заробітки до Києва. Ніхто не міг передбачити, що цей спокійний, спортивний чоловік з твердим характером стане втіленням мужності для мільйонів.

Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Мацієвський не став чекати. З перших днів він допомагав будувати укріплення, стояв на блокпостах у Ніжині, готував запалювальні суміші. 11 березня його зарахували до 163-го окремого батальйону територіальної оборони. Після вишколу він став снайпером. У листопаді 2022-го підрозділ перекинули на бахмутський напрямок, а згодом — під Соледар. Там, у жорстоких боях, він виконував завдання до останнього.

Ранні роки в Кишиневі та переїзд до України

Дитинство Олександра Мацієвського минуло в Кишиневі, де панувала атмосфера радянського міста з його фабриками та багатонаціональним колоритом. Мати згадувала сина як спортивного, норовливого юнака, який завжди тримав слово. Він захоплювався спортом, мав твердий характер і глибоку любов до родини. Після школи та технікуму життя привело його до України. Переїзд 2008 року став новою сторінкою: Ніжин зустрів родину теплими традиціями Чернігівщини. Олександр швидко влаштувався електромонтером, працював сумлінно, виховував сина. Дружина та мати завжди підкреслювали його надійність — він був тим, на кого можна покластися в будь-якій ситуації.

Ці роки сформували в ньому ті якості, які пізніше врятували честь України. Тихий, скромний електромонтер з Ніжина не шукав слави. Але коли країна опинилася в біді, він не вагався. Його шлях від мирного життя до фронту — це історія звичайного українця, який став героєм не через амбіції, а через внутрішню силу.

Мирне життя та покликання захищати

До повномасштабної війни Олександр Мацієвський жив типовим життям сім’янина. Робота електромонтером у Ніжині та Києві давала стабільність. Він любив порядок, цінував родину, не афішував свої переконання. Та в глибині душі завжди відчував зв’язок з Україною — можливо, через корені матері. Коли росіяни перейшли кордон, він одразу пішов до Ніжинського територіального центру комплектування. Спочатку допомагав цивільним заходам оборони, а потім офіційно вступив до лав територіальної оборони.

Побратими пізніше розповідали: Мацієвський був надійним бійцем, з жорстким характером і холодною головою. Він швидко опанував снайперську справу, навчався старанно. Для нього служба стала не обов’язком, а внутрішньою потребою. Остання розмова з матір’ю напередодні загибелі прозвучала пророчо: «Мамо, я в полон не здамся». Ці слова стали передвісником того, що сталося під Соледаром.

Служба в територіальній обороні та бої на Донбасі

163-й батальйон 119-ї бригади ТрО Чернігівщини захищав рідну землю з перших днів. Олександр пройшов вишкіл і став снайпером. У листопаді 2022 року підрозділ перекинули на схід. Бої під Бахмутом і Соледаром були пекельними — щоденні атаки, мінометний вогонь, постійна напруга. Мацієвський виконував завдання професійно, прикривала товаришів точними пострілами.

Наприкінці грудня група з п’яти бійців, включно з ним, отримала завдання поблизу Красної Гори під Соледаром. Вони відбивали атаки понад 12 годин. Зв’язок з основними силами втратили. Олександр того дня мав автомат, хоча за посадою був снайпером. Російські окупанти відрізали групу. Саме тоді й стався трагічний епізод, який увійшов в історію.

Останній бій і розстріл за «Слава Україні!»

30 грудня 2022 року Олександр Мацієвський опинився в оточенні. Ворог захопив його в полон. Росіяни зняли відео: беззбройний воїн у формі ЗСУ стоїть у виритій ямі — ймовірно, змушений копати собі могилу. Він спокійно курить цигарку. Камера піднімається, чути російське «Знімай». Мацієвський дивиться прямо в об’єктив і чітко вимовляє: «Слава Україні!». У відповідь — черги з автоматів з кількох боків. Голос за кадром додає: «Помри, сука».

Ці 12 секунд відео, опублікованого росіянами 6 березня 2023 року, шокували світ. Олександр не відвів погляду. Він не благав, не зрадив. Його слова стали гімном опору. Служба безпеки України провела експертизу, опитала рідних і побратимів. 12 березня 2023-го особу підтвердили остаточно. Тіло повернули в лютому через обмін. Поховали героя в Ніжині 14 лютого 2023 року.

Вшанування пам’яті: від Героя України до меморіалів по всьому світу

Президент Володимир Зеленський 13 березня 2023 року присвоїв Олександру Мацієвському звання Героя України посмертно. Орден «Золота Зірка» став визнанням його мужності. Згодом з’явилися й інші почесті. У 2025 році його визнали Почесним громадянином Івано-Франківська. Вулиці в Ніжині, Чернігові, Краматорську, Ізюмі та Гребінках перейменували на його честь. Мурали в Києві, Рівному, Берліні. Пам’ятники в Ніжині, Тбілісі, Алматі, Київській фортеці. У Водяниках на Черкащині 2025 року відкрили меморіальний комплекс «Символ незламності», де центральна фігура — бронзовий Мацієвський.

Його образ надихає не лише в Україні. МЗС Молдови кваліфікувало вбивство як воєнний злочин. Скульптури, графіті, експозиції — усе це свідчить: один воїн змінив сприйняття мільйонів.

Цікаві факти про Олександра Мацієвського

Подвійне громадянство: Олександр мав громадянство України та Молдови. Це не завадило йому стати символом української боротьби — навпаки, підкреслило, що любов до свободи не залежить від паспорта.
Остання розмова з матір’ю: 29 грудня він сказав: «Мамо, я в полон не здамся». Ці слова стали пророчими і показали його внутрішню рішучість.
Спортивний характер: У юності Олександр активно займався спортом, був норовливим і завжди тримав слово — риси, які проявилися на фронті.
Міжнародний резонанс: Після відео хештег #СлаваУкраїні очолив тренди у світі. Політики, омбудсмени та звичайні люди поширювали його історію як приклад героїзму.
Пам’ятники за кордоном: Скульптура в Тбілісі, графіті біля Музею Берлінського муру, монумент в Алматі — його пам’ять живе далеко за межами України.
Сімейна гордість: Мати Парасковія Демчук впізнала сина на відео й сказала, що його вчинок — це те, чим вона пишатиметься завжди.

Ці факти розкривають Мацієвського не лише як воїна, а як людину з глибокими принципами, чия історія продовжує надихати.

Спадок героя в сучасній Україні

Історія Олександра Мацієвського виходить далеко за рамки однієї біографії. Вона стала частиною колективної пам’яті нації. Кожен, хто бачить мурал з його зображенням чи проходить вулицею його імені, згадує: свобода має ціну. Для молодих захисників його приклад — це урок гідності в полоні. Для цивільних — нагадування, чому ми боремося.

Він не був супергероєм з кіно. Звичайний електромонтер, батько, син. Але в найстрашнішу мить він вибрав честь. Його «Слава Україні!» лунає сьогодні в серцях мільйонів, надихаючи на стійкість. Воно нагадує, що навіть перед лицем смерті можна залишитися людиною.

Сьогодні, коли війна триває, історії таких як Мацієвський допомагають тримати дух. Вони показують: ворог може забрати життя, але не може зламати волю. Олександр жив скромно, загинув героєм і залишився в пам’яті назавжди.

Дата	Подія
10 травня 1980	Народження в Кишиневі
2008	Переїзд родини до Ніжина
11 березня 2022	Зарахування до 163 ОБТрО
30 грудня 2022	Загибель під Соледаром
14 лютого 2023	Поховання в Ніжині
13 березня 2023	Присвоєння звання Героя України
24 березня 2025	Почесний громадянин Івано-Франківська