Герман Валерійович Галущенко — український юрист, дипломат і державний діяч, який очолював Міністерство енергетики України в найскладніший період повномасштабної війни, а згодом ненадовго став міністром юстиції. Народжений 1 травня 1973 року у Львові, він поєднує глибокі знання права з практичним досвідом у енергетичній сфері, що зробило його ключовою фігурою в забезпеченні енергетичної безпеки країни. Сьогодні його ім’я асоціюється не лише з реформами та міжнародними перемогами, але й з гучними розслідуваннями, які тривають станом на 2026 рік.
Його шлях — це історія людини, яка пройшла через прокуратуру, дипломатію та великі державні компанії, щоб опинитися на чолі стратегічних міністерств. Галущенко не просто виконував посади: він формував політику, яка допомогла Україні від’єднатися від російської енергосистеми та інтегруватися в європейську. Водночас його кар’єра ілюструє, як юридичний хист може стати інструментом захисту національних інтересів у міжнародних судах і арбітражах.
У цій статті ми розберемо етапи його життя та професійного зростання, ключові рішення на посадах міністра, а також актуальні події, що визначають його місце в сучасній українській політиці. Для початківців — прості пояснення, що таке енергетична синхронізація чи роль міністра юстиції, а для просунутих читачів — детальний аналіз реформ, викликів і наслідків.
Ранні роки та освіта: львівські корені майбутнього юриста
Львів 1970-х — місто, де перепліталися традиції, інтелект і стійкість. Саме тут, 1 травня 1973 року, народився Герман Валерійович Галущенко. Атмосфера старовинного міста, з його університетськими традиціями, сформувала в ньому любов до права як до інструменту справедливості. Батьківський вплив і раннє знайомство з системою правопорядку заклали фундамент для кар’єри, яка пізніше охопить і прокуратуру, і міжнародну дипломатію.
У 1995 році Галущенко з відзнакою закінчив юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Диплом юриста став не просто папірцем, а квитком у світ, де право перетворюється на зброю в боротьбі за державні інтереси. Згодом, у 2001 році, він отримав ступінь магістра міжнародного менеджменту в Українській академії зовнішньої торгівлі. Ця комбінація — класичне правознавство плюс економічний менеджмент — дозволила йому бачити проблеми не лише юридично, але й стратегічно.
Пізніше Галущенко захистив кандидатську дисертацію з юриспруденції і став доцентом кафедри міжнародного приватного права в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 2012 року він викладав, передаючи студентам знання про інвестиційне право, енергетичні спори та міжнародні арбітражі. Для багатьох випускників його лекції стали вікном у світ, де право захищає не тільки окремі компанії, а й цілі держави.
Початок кар’єри: від прокуратури до дипломатичних висот
Професійний старт Галущенка був класичним для амбітного юриста: робота помічником прокурора у Львівській області. Тут він набув досвіду реальних справ, де кожне рішення впливало на долі людей. Невдовзі шлях привів його до Міністерства закордонних справ — посади аташе та третього секретаря в договірно-правовому департаменті. Саме тоді Галущенко став представником України в Комітеті Ради Європи з питань боротьби з корупцією, здобувши II ранг Надзвичайного і Повноважного посланника.
Далі — робота в Адміністрації Президента України за часів Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. Посади старшого консультанта, головного консультанта, завідувача відділу та заступника керівника департаменту Секретаріату навчили його тонкощів державної машини. У 2011–2013 роках він очолював департамент судової роботи Міністерства юстиції, де брав участь у підготовці ключових законодавчих ініціатив.
Цей період сформував у Галущенку розуміння, що право — це не лише кодекси, а й інструмент міжнародної політики. Він брав участь у справах, пов’язаних із захистом інтересів України в європейських інстанціях, і вже тоді закладалися основи його майбутньої ролі в енергетичних спорах.
Енергетичний вектор: досвід у НАЕК «Енергоатом»
У 2013–2014 роках Галущенко перейшов у сферу, яка визначила його подальшу долю, — став виконавчим директором з правового забезпечення Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом». Саме в цей час компанія опинилася в центрі геополітичних викликів після анексії Криму. Галущенко активно працював над юридичним захистом активів, готуючи ґрунт для міжнародних позовів проти Росії.
У 2020–2021 роках він повернувся в «Енергоатом» уже як віцепрезидент. Цей досвід дав йому унікальне розуміння роботи атомної енергетики — серця української енергосистеми. Галущенко брав участь у підготовці контрактів, регуляторних питань і стратегічних рішеннях, які пізніше допомогли країні витримати російські атаки на енергетичну інфраструктуру.
Його робота в компанії стала містком між юридичною теорією та практикою великого державного бізнесу. Для початківців: «Енергоатом» — це оператор усіх українських атомних електростанцій, який виробляє понад половину електроенергії країни. Галущенко знав цю систему зсередини, що стало вирішальним при призначенні на посаду міністра.
Міністр енергетики: енергетичний щит України під час війни
29 квітня 2021 року Верховна Рада призначила Германа Галущенка міністром енергетики України. Голосування було переконливим — 305 депутатів «за». На той момент країна вже відчувала тиск від російської агресії, а повномасштабне вторгнення 2022 року поставило енергетику на межу виживання.
Під його керівництвом Україна досягла історичної синхронізації об’єднаної енергосистеми з європейською мережею ENTSO-E. 16 березня 2022 року, через 21 день після початку війни, ми від’єдналися від російсько-білоруської мережі та приєдналися до Європи. Це не просто технічна операція — це енергетична незалежність, яка дозволила імпортувати електроенергію під час блекаутів і стабілізувати систему. Галущенко неодноразово підкреслював: «Ми вперше в історії здобули справжню енергетичну незалежність від агресора».
Війна принесла масовані ракетні удари по підстанціях, ТЕС і ГЕС. У 2023 році під керівництвом міністра провели наймасштабнішу ремонтну кампанію в історії. Міжнародна допомога, координація з європейськими партнерами та внутрішні ресурси дозволили уникнути тривалих блекаутів. Галущенко координував відновлення, розвиток розподіленої генерації та захист критичної інфраструктури. Крім того, просував розвиток атомної енергетики, підготовку до добудови блоків Хмельницької АЕС і перехід на «зелену» енергію.
Як член Ради національної безпеки та оборони (з 13 травня 2021 до 14 листопада 2025) він брав участь у стратегічних рішеннях, які поєднували енергетику з обороною. Його підхід — поєднання реформ, міжнародної співпраці та жорсткого контролю за ресурсами — допоміг країні вистояти в енергетичній війні.
Короткий, але насичений період у Міністерстві юстиції
17 липня 2025 року, після відставки уряду Дениса Шмигаля, Галущенко очолив Міністерство юстиції в новому кабінеті під керівництвом Юлії Свириденко. Ця посада стала логічним продовженням його юридичного бекграунду. За кілька місяців він зосередився на адаптації законодавства до європейських стандартів, продовженні правової реформи та зміцненні інституцій.
Однак уже 12 листопада 2025 року його відсторонили від виконання обов’язків через розслідування. 19 листопада 2025 року Верховна Рада звільнила Галущенка. Цей короткий термін став випробуванням для його репутації, але водночас підкреслив, наскільки тісно юридична та енергетична сфери переплетені в сучасній Україні.
Сучасні події: розслідування НАБУ та справа «Мідас»
У листопаді 2025 року НАБУ та САП провели обшуки в рамках операції «Мідас» — масштабного розслідування корупції в енергетичному секторі. Галущенко фігурував у матеріалах як особа, пов’язана з можливими схемами в «Енергоатомі». 16 лютого 2026 року його затримали при спробі виїзду з України на потязі «Київ — Варшава». Слідство стверджує, що йдеться про відмивання коштів і участь у злочинній організації, з сумами близько 100 мільйонів доларів.
Галущенко заперечував звинувачення, заявляючи про готовність співпрацювати зі слідством. Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід — тримання під вартою з альтернативою застави в 200 мільйонів гривень. Станом на червень 2026 року справа триває, і вона стала одним із найгучніших корупційних розслідувань останніх років. Для початківців: такі справи перевіряють, наскільки прозорою є влада навіть у воєнний час.
Галущенко підкреслив у своїх заявах, що відсторонення — це цивілізований крок для об’єктивного розслідування. Його позиція — не чіплятися за посади, а дати можливість правоохоронцям працювати.
Особисте життя: родина та цінності поза політикою
Герман Галущенко — людина з глибокими сімейними цінностями, хоч і приватне життя завжди залишалося поза камерами. За останніми даними, він розлучений. Має чотирьох дітей: синів Максима та Лева, доньок Вероніку та Стефанію. Колишня дружина Ольга Богданова — архітекторка, яка проживає в Женеві. Один із синів навчається в престижному швейцарському коледжі, що стало предметом обговорень у контексті декларацій і розслідувань.
Галущенко завжди підкреслював: сім’я — це те, що дає сили в найважчі моменти. Його шлях показує, як людина, яка пройшла через державні посади, зберігає людяність і фокус на майбутньому дітей.
Цікаві факти про Германа Валерійовича Галущенка
- Міжнародний арбітр: Галущенко — арбітр від України в Міжнародному центрі вирішення інвестиційних спорів у Вашингтоні та Міжнародній торговій палаті. Він представляв Україну в справах проти Росії щодо активів у Криму, вигравши важливі прецеденти.
- Заслужений юрист з 2004 року: Нагорода, отримана ще на початку кар’єри, підкреслює його внесок у правову систему. Додатково — Орден Данила Галицького за заслуги перед державою.
- Науковий доробок: Автор монографій та статей з інвестиційного, енергетичного та міжнародного приватного права. Його роботи вивчають студенти КНУ ім. Шевченка.
- Боротьба з корупцією на європейському рівні: Ще на посаді в МЗС представляв Україну в Раді Європи, працюючи над антикорупційними стандартами.
- Енергетична незалежність як особиста місія: Під час війни Галущенко особисто контролював процес синхронізації з Європою, називаючи це «енергетичним щитом України».
Ці факти розкривають Галущенка не лише як політика, а як експерта, чиї знання формували державну політику десятиліттями.
Кар’єра Германа Валерійовича Галущенка — це приклад того, як юридична освіта і практичний досвід можуть змінити цілі галузі. Від львівських вулиць до кабінетів влади, від арбітражних залів до енергетичних командних пунктів — його шлях насичений викликами, перемогами та уроками. Навіть сьогодні, коли розслідування тривають, його внесок в енергетичну незалежність України залишається відчутним для мільйонів людей, які включають світло в домівках.
Його історія ще не завершена. Події 2026 року показують, наскільки прозорість і відповідальність важливі для кожного, хто стоїть на службі держави. І саме в таких моментах стає зрозуміло, чому детальний погляд на біографію ключових фігур допомагає краще розуміти механізми влади.
Залишити відповідь