17 січня 1991 року о четвертій ранку над Багдадом і військовими об’єктами Іраку розірвалася тиша. Сотні літаків коаліції — від малопомітних «стелс»-винищувачів F-117 до стратегічних бомбардувальників і палубної авіації з авіаносців — почали масовані удари. За кілька годин іракська система протиповітряної оборони була значною мірою паралізована. Так розпочалася операція «Буря в пустелі» — повітряно-наземна кампанія багатонаціональних сил під проводом США, яка за шість тижнів повітряних атак і чотири доби стрімкого наземного наступу повернула Кувейт законному уряду та продемонструвала, наскільки технологічна перевага, спільне планування та висока підготовка можуть змінити хід конфлікту.
Коротка відповідь для тих, хто хоче зрозуміти суть одразу: це була одна з найшвидших і найуспішніших військових операцій новітньої історії. Коаліція з понад 30 країн за лічені тижні встановила панування в повітрі, підірвала іракський військовий потенціал і за 100 годин наземної фази («Шабля пустелі») вигнала іракські війська з Кувейту з мінімальними власними втратами. Іракська армія, яка на папері вважалася однією з найбільших у світі, зазнала нищівної поразки, втративши десятки тисяч убитими та пораненими, сотні тисяч полоненими та майже всю важку техніку в театрі бойових дій. Саддам Хусейн залишився при владі, але його регіональні амбіції були зупинені.
Передумови: борги, нафта та амбіції, що штовхнули Ірак до вторгнення
Ірано-іракська війна 1980–1988 років залишила Ірак виснаженим. Країна мала величезні борги — за різними оцінками, десятки мільярдів доларів, зокрема близько 14 мільярдів перед Кувейтом. Саддам Хусейн розраховував, що багаті сусіди спишуть ці борги як «подяку» за стримування Ірану. Коли цього не сталося, а Кувейт ще й, на думку Багдада, перевищував квоти ОПЕК і «краде» нафту з прикордонного родовища Румайла через похиле буріння, напруга досягла критичної точки.
2 серпня 1990 року іракські війська за лічені години захопили Кувейт. Країна була анексована, а її нафтові багатства — головна мета. Світова спільнота відреагувала швидко: Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 660 з вимогою негайного виведення військ, а згодом — санкції та ембарго. Коли дипломатія та ультиматум резолюції 678 (з терміном до 15 січня 1991 року) не спрацювали, коаліція почала формувати потужне угруповання в Саудівській Аравії під назвою «Щит пустелі».
Сполучені Штати надіслали понад пів мільйона військових. До них приєдналися Велика Британія, Франція, Єгипет, Сирія, Саудівська Аравія та десятки інших країн — загалом до 42 держав у різній формі участі. Навіть Радянський Союз, який переживав глибоку кризу, голосував за ключові резолюції ООН і не чинив активного опору. Це була одна з найширших коаліцій з часів Другої світової.
«Щит пустелі» та підготовка: як коаліція перетворила пустелю на плацдарм
П’ять місяців тривала операція «Щит пустелі» — нарощування сил, розгортання баз, створення запасів і, що важливо, ретельне планування. Генерал Норман Шварцкопф та його штаб розробили стратегію, яка поєднувала потужний повітряний компонент з несподіваним наземним маневром. Особливу роль відіграв план дезінформації: іракців переконували, що основний удар буде амфібійним з боку Перської затоки, тому значні сили Республіканської гвардії та регулярних дивізій були скуті на узбережжі.
Коаліція зосередила понад 950 тисяч військових, близько 3100 танків, 1800 літаків та потужну морську компоненту з авіаносцями. Ірак мав у регіоні близько мільйона солдатів і четверту за величиною армію світу, але більшість — погано мотивовані призовники з застарілою технікою радянського зразка. Перевага в підготовці, зв’язку та логістиці була очевидною вже на етапі розгортання.
Повітряна кампанія: п’ять тижнів, що зламали іракський хребет
О 2:30–4:30 17 січня 1991 року (залежно від часового поясу) почалася наймасштабніша повітряна операція з часів Другої світової. Понад 1000 літаків у першу ніч атакували командні пункти, радіолокаційні станції, аеродроми та засоби ППО. Вже за кілька днів коаліція завоювала панування в повітрі.
Технології стали головним героєм цієї фази. Малопомітні F-117 Nighthawk, хоч і становили лише близько 2 % ударних літаків, уразили понад 30 % цілей у перші дні. Крилаті ракети «Томагавк» запускалися з кораблів і підводних човнів. Супутникова навігація GPS вперше в історії війни дозволила точно орієнтуватися в пустелі без візуальних орієнтирів. Дрони RQ-2 Pioneer забезпечували розвідку та оцінку пошкоджень у реальному часі.
Ірак відповідав запуском балістичних ракет «Скад» по Ізраїлю та Саудівській Аравії — 88 ракет загалом. Мета була провокативною: втягнути Ізраїль у війну і розколоти арабську частину коаліції. Ізраїль, попри тиск, не відповів ударом, а американські комплекси Patriot (вперше застосовані в бойових умовах) перехоплювали частину ракет. Ефективність Patriotів досі викликає дискусії серед експертів, але сам факт стримування зіграв свою роль.
За п’ять тижнів коаліція здійснила понад 100 тисяч бойових вильотів, скинула близько 88,5 тисяч тонн боєприпасів. Іракська авіація була практично знищена або вивезена до Ірану (понад 100 літаків втекли). Близько 30 % іракських наземних сил у театрі бойових дій були виведені з ладу ще до початку наземної фази. 28 січня коаліція вже повністю контролювала небо.
Наземний наступ «Шабля пустелі»: 100 годин, що вирішили долю Кувейту
24 лютого 1991 року о четвертій ранку почався наземний етап. Шварцкопф реалізував свій знаменитий «лівий хук» — фланговий маневр. XVIII повітряно-десантний корпус здійснив глибокий обхід на захід, а VII корпус з важкою бронетехнікою завдав потужного удару по ослаблених іракських позиціях. Морська піхота та союзні арабські сили тиснули з півдня.
Результат перевершив очікування. Іракські частини масово здавалися або тікали. Найбільші танкові бої — біля Медіна-Ридж, Норфолк та 73 Easting — закінчилися повною перевагою коаліції завдяки кращій броні (M1 Abrams), нічним прицілам, GPS та координації з авіацією. Британський Challenger 1 встановив рекорд дальності танкового пострілу — понад 4,7 кілометра.
За 100 годин іракські війська були вигнані з Кувейту. Тисячі одиниць техніки покинули на дорогах — пізніше цю трасу назвуть «Шосе смерті» через удари авіації по колонах, що відступали. 28 лютого Багдад прийняв умови припинення вогню. Кувейт був звільнений.
Наслідки та довга тінь операції
Перемога була беззаперечною з військової точки зору. Коаліція втратила близько 300 військових (багато — від не бойових причин та friendly fire), Ірак — за різними оцінками від 20 до 50 тисяч убитими, десятки тисяч поранених і до 175 тисяч полонених. Було знищено або захоплено понад 3000 іракських танків та тисячі іншої техніки.
Проте політичні наслідки виявилися складнішими. Саддам Хусейн залишився при владі. У березні-квітні 1991 року в Іраку спалахнули повстання шиїтів на півдні та курдів на півночі. Республіканська гвардія придушила їх з жорстокістю, використовуючи дозволені за умовами перемир’я вертольоти. Коаліція не втрутилася — мандат ООН обмежувався звільненням Кувейту.
Були встановлені зони без польотів над північчю та півднем Іраку, які проіснували до 2003 року. Економічні санкції, посилені після війни, призвели до гуманітарної кризи в Іраку. Ірак підпалив понад 600 кувейтських нафтових свердловин — це спричинило одну з найбільших екологічних катастроф того часу. Нафта заливалася в Перську затоку, створюючи найбільший на той момент розлив.
Війна стала першою, яку мільйони людей дивилися в прямому ефірі по CNN. Образ «відеогри» — зйомки з камер на ракетах та літаках — сформував уявлення про «чисту» технологічну війну. Насправді цивільні втрати та удари по інфраструктурі викликали гострі дискусії. Операція стала класичним прикладом «революції у військовій справі»: акцент на точності, інформації, спільних операціях та ефектах, а не просто на масі.
Багато в чому «Буря в пустелі» задала шаблон для майбутніх конфліктів — від акценту на повітряну компоненту до використання супутників і безпілотників. Водночас вона показала межі: технологічна перевага не гарантує легкого політичного результату, а санкції можуть завдати більшої шкоди цивільному населенню, ніж самій армії.
Цікаві факти про операцію «Буря в пустелі»
Технології, які вперше масово увійшли в бій F-117 Nighthawk став першим бойовим «стелс»-літаком. Хоча таких машин було небагато, вони уразили непропорційно велику частку стратегічних цілей уже в перші ночі. GPS перетворив пустелю без орієнтирів на точну «шахівницю» — солдати та авіація могли знати своє місцезнаходження з unprecedented точністю. Це по праву називають першою «космічною війною».
Дезінформація, що скувала іракські дивізії Коаліція майстерно переконала Саддама, що головний удар буде морським десантом на узбережжя Кувейту. Тисячі іракських солдатів тижнями сиділи в окопах на березі, чекаючи атаки, яка так і не відбулася. Реальний фланговий маневр на заході став для них повною несподіванкою.
Іракські пілоти, які «зрадили» свою армію Понад 100 іракських бойових літаків (включаючи сучасні МіГ-29) перелетіли до нейтрального Ірану, щоб уникнути знищення. Іран їх інтернував — і пізніше використав частину у власних цілях.
«Шосе смерті» та суперечки про відступ 26–27 лютого авіація коаліції атакувала іракські колони, що відступали з Кувейту по шосе на Басру. Кадри згорілої техніки та тіл шокували світ. Досі тривають дискусії: чи це була масова втеча з награбованим, чи атака на війська, що вже не чинили опору.
Patriot проти «Скадів»: дебати тривають десятиліттями Американська сторона спочатку заявляла про майже стовідсоткову ефективність Patriotів. Пізніше оцінки знизилися до 40 % або навіть нижче за деякими незалежними аналізами. Незалежно від точних цифр, сам факт наявності системи стримування відіграв важливу психологічну роль.
Екологічна ціна війни Іракські війська підпалили понад 600 нафтових свердловин. Пожежі горіли майже 10 місяців, щодня спалюючи мільйони барелів нафти. Це була найбільша на той час техногенна екологічна катастрофа в регіоні.
Дрони, які тільки-но починали свій шлях Маленькі безпілотники RQ-2 Pioneer вперше широко використовувалися для розвідки та коригування вогню. Їхні кадри з «висоти пташиного польоту» стали прообразом сучасних дронових війн.
Економіка перемоги Війна коштувала США близько 61 мільярда доларів (у цінах того часу). Більшу частину суми відшкодували союзники — насамперед Саудівська Аравія, Кувейт, Німеччина та Японія. Фактично американські платники податків заплатили відносно небагато.
Рекорд дальності танкового бою Британський екіпаж Challenger 1 знищив іракський танк пострілом на відстані понад 4700 метрів — це досі один з найдовших підтверджених танкових влучань в історії.
Повстання, яких не підтримали Після поразки Іраку шиїти та курди піднялися проти Саддама. Коаліція, маючи мандат лише на звільнення Кувейту, не втрутилася. Тисячі людей загинули під час придушення повстань — це одна з найгіркіших сторінок післявоєнного періоду.
Операція «Буря в пустелі» залишилася в історії як приклад того, як правильно побудована коаліція, технологічна перевага та чітке розуміння цілей можуть досягти вражаючих результатів за короткий час. Водночас вона нагадала, що навіть блискуча військова перемога не вирішує всіх політичних та гуманітарних проблем регіону. Багато уроків тієї війни — від ролі повітряної потужності до наслідків санкцій та інформаційного супроводу — досі вивчають у військових академіях усього світу.
Залишити відповідь