Валерій Миколайович Войтович народився 8 травня 1952 року на Рівненському Поліссі, в хуторі Радоч поблизу села Вичівка (за деякими джерелами — у Серниках). Ця земля з її сосновими борами, болотами та живими переказами старожилів стала першим і головним учителем майбутнього дослідника. Батько, культпрацівник Микола Іванович, і мати, вчителька початкових класів Ольга Кирилівна, рано помітили в сина потяг до малювання. Вже в дитинстві Валерій знаходив на полях і в лісах стародавні артефакти, а вчитель малювання Григорій Поліщук зі Степанської школи підтримував його захоплення. У два роки родина переїхала до смт Степань, де й минуло його дитинство.
Закінчивши школу з відзнакою з математики та фізики, Войтович у 1974 році отримав диплом Українського інституту інженерів водного господарства в Рівному. Здавалося б, шлях визначено — технічна кар’єра. Проте паралельно з роботою в Науково-дослідному інституті технології машинобудування (1975–1992) він малював, вивчав історію та фольклор. З 1989 року повністю перейшов на творчу роботу. Пізніше працював художником-оформлювачем у райвідділі культури, кореспондентом газети «Сім днів», директором благодійно-мистецького фонду «Оріана». У 1999–2012 роках викладав спецкурс «Давньоукраїнська міфологія» в Національному університеті «Острозька академія». Член Національної спілки журналістів та Національної спілки краєзнавців України.
Його шлях — це не просто зміна професії, а глибоке повернення до коренів. Подібно до Григорія Сковороди, Войтович пішки ходив селами Полісся та Волині, записував пісні, легенди, обряди від старожилів, шукав сліди давніх вірувань у живих традиціях. Цей досвід став основою його унікального методу: поєднання наукової систематизації, поетичного слова та художнього образу.
«Українська міфологія» — головна праця життя
У 2002 році вийшла енциклопедична праця «Українська міфологія» (видавництво «Либідь», 664 сторінки, з ілюстраціями автора). Книга отримала перше місце в рейтингу «Книжка року 2003» у номінації «Обрії». Це не просто довідник — це спроба осмислити цілісний світ дохристиянських уявлень українців: народні вірування, звичаї, обряди, уявлення про богів, природу, потойбіччя. Войтович зібрав і систематизував розрізнені відомості з літописів, фольклору, археології та живої пам’яті народу.
Пізніше з’явилася тритомна «Антологія українського міфу» (2006–2007, видавництво «Навчальна книга — Богдан»): перший том охоплює етіологічні, космогонічні, антропогонічні, теогонічні, солярні, лунарні, астральні, календарні та історичні міфи (912 сторінок); другий — тотемічні міфи (608 сторінок); третій — потойбіччя (890 сторінок). Перші три томи нагороджені Міжнародною премією «Портал». У 2005 році вийшла популярніша «Міфи та легенди давньої України» (392 сторінки), яка стала доступним входом у світ для ширшої аудиторії.
Войтович не просто переказує — він реконструює генеалогію богів, показує зв’язок міфів із природними циклами, пояснює, чому багато сучасних обрядів (колядування, купальські вогнища, русальні тижні) мають дохристиянське коріння. Його підхід відрізняється тим, що міф для нього — не мертва абстракція, а жива духовна реальність, яку можна відчути через слово та образ.
Художник, який дає обличчя богам
Особливість Войтовича — нерозривний зв’язок дослідника й митця. Він не тільки описує, а й малює. У книгах з’являються десятки авторських ілюстрацій та графічних робіт. У «Міфах та легендах давньої України» — 74 графічних зображення. У «Амазонка. Богиня-Діва-Воїн» (2008, 924 сторінки, 258 кольорових ілюстрацій) він розкриває образ войовничої богині через історичні, фольклорні та художні джерела.
Його живопис і графіка — це не просто прикраса. Це спроба зробити невидиме видимим, дати сучасному читачеві можливість «побачити» Дажбога, Велеса, Перуна, Лелю чи образи світового Дерева Життя так, як їх відчували предки. Войтович стверджував, що художня уява допомагає заповнити прогалини, які залишилися після століть забуття та нашарувань.
Він створив серії листівок («Гетьмани України», «Гомери України», 1991), пам’ятні знаки (Нілу Хасевичу в Сухівцях, загиблим у таборі в Клевані, Петру Калнишевському), а у 2017–2019 роках провів Всеукраїнський марафон «Зоряний шлях Валерія Войтовича», присвячений скульптору Оскару Сосновському (32 картини та 18 книг). У 2024 році на будівлі Степанської музичної школи встановили пам’ятну дошку на його честь.
Краєзнавчі дослідження та фольклорні збірки
Паралельно з міфологією Войтович глибоко вивчав історію та культуру рідного краю. Вийшли фундаментальні праці «Степанський край. Історія та культура» (2010), «Пересопниця. Рівненський край: історія та культура» (2011), «Генеалогія давньої України» (2007). Він упорядковував збірки дитячого фольклору: «Коляда. Дитячі щедрівки, колядки та засівалки», «На добраніч діти. Колискові пісні та заклички». Ці видання зберігають не тільки тексти, а й мелодії, обрядові контексти, які інакше могли б зникнути.
Його краєзнавчі книги — це не сухі хроніки. Вони наповнені спогадами, документами, світлинами та особистими роздумами людини, яка знає свою землю зсередини.
Спадщина та значення сьогодні
Загальний тираж творів Валерія Войтовича перевищує 80 тисяч примірників. У 2012 році вийшла книга Г. П. Сербіна «Валерій Войтович. Художник земних і космічних світил», присвячена його життєвому та творчому шляху. Його праці використовують у навчальних закладах, вони надихають нових дослідників, художників, етнографів.
У часи, коли Україна активно переосмислює свою ідентичність, роботи Войтовича набувають особливої ваги. Вони допомагають зрозуміти, що українська культура — це не лише християнський шар, а й глибокий пласт дохристиянського світогляду, де природа, предки та людина становлять єдине ціле. Його систематизація міфів дає інструмент для сучасних митців, письменників, педагогів, які хочуть звертатися до автентичних образів.
Для початківців його книги — це захоплива подорож у світ, де кожна зірка, кожне дерево, кожна річка має дух і історію. Для досвідчених дослідників — це джерело для подальших студій, порівняльного аналізу та творчих інтерпретацій. Войтович показав, що міфологія — не архаїка, а жива спадщина, яку можна і потрібно оживляти через слово, образ і особисте переживання.
Цікаві факти про Валерія Войтовича
Він ходив селами пішки, збираючи матеріали, подібно до Сковороди. Дитячі враження від Полісся та розповіді старожилів стали фундаментом усього його подальшого дослідження.
Загальний тираж його книг перевищує 80 тисяч примірників — вражаюча цифра для автора, який працює на стику науки, літератури та мистецтва.
У 1999–2012 роках викладав спецкурс «Давньоукраїнська міфологія» в Острозькій академії, виховавши ціле покоління дослідників і шанувальників української духовної спадщини.
Створив десятки живописних та графічних робіт, оформив книги інших авторів, розробив серії листівок і пам’ятні знаки видатним діячам української культури та історії.
Його «Українська міфологія» (2002) отримала перше місце на «Книзі року», а три томи «Антології українського міфу» — Міжнародну премію «Портал».
У 2008 році вийшла унікальна праця «Амазонка. Богиня-Діва-Воїн» обсягом 924 сторінки з 258 кольоровими ілюстраціями автора — справжня енциклопедія одного міфологічного образу.
У 2017–2019 роках провів Всеукраїнський мистецький марафон «Зоряний шлях», присвячений скульптору Оскару Сосновському, поєднавши живопис, книги та культурні події в різних містах України.
Сьогодні, коли інтерес до української ідентичності та автентичної культури зростає, твори Валерія Войтовича залишаються одним із найповніших і найяскравіших джерел. Вони допомагають не просто дізнатися факти, а відчути дух предків — той самий, що живе в колядках, у вогнях Купала, у шепоті лісів Полісся. Його шлях — приклад того, як одна людина може повернути цілий пласт духовної спадщини, зробивши його доступним, красивим і живим для нових поколінь.
Залишити відповідь